Iгор ГУЛИК, заступник виконавчого директора ТРК «Львів»:
— Із певних пір я виробив у собі звичку не ділити категорично «добро» і «зло». Ці категорії, настільки абстрактні в абсолютному розумінні, наскільки конкретні в цілком несподіваних реальних втіленнях, — переплетені поміж собою, ніби сіамські близнюки. Тож оцінюючи те, що було «доброго» і «злого» упродовж року, що минає, буду виходити саме з таких позицій.
Добре те, що, попри труднощі (іноді неуникні, іноді — цілком суб’єктивні), ми виборсуємось із прірви «окаянних днів». Революція Гідності пробудила в Україні неймовірну силу, яка здатна тиснути на владу, змушуючи її, хоч і повільно, з нехіттю, все ж просуватися шляхом реформ. Зло (противники цих змін) у цьому разі не є абсолютним, воно персоніфіковане, позаяк завжди знайдуться особи, групи осіб, які легковажно вважатимуть, що «нові вітри» минуть, і все повернеться на круги своя. Але так, як було колись, уже не буде. Можна скільки завгодно кпинити над результатами е-декларування, але очевидним є одне: наші «безхатьки», «безсребреники», що досі одягали на себе тоги захисників знедолених, голодних та холодних, постали перед публікою в усій своїй «красі», і тепер їм буде ой як важко дурити нарід своїм звичним словоблуддям. І не тільки тому, що в Україні народилося громадянське суспільство, а в політику прийшли нові обличчя, хай навіть не зовсім позбавлені вроджених рис, але нові й завзяті. Не буде й тому, що світ довкола докорінно змінюється.
Зволікання з «безвізом», синдром «вічної занепокоєності» західних політиків фактами брутального нехтування нормами світового співтовариства з боку Росії, сором’язливе заплющування очей на ріки крові в українському Донбасі чи сирійському Алеппо, тобто увесь джентльменський негативний набір глобальної політики — мають для українців і позитивний аспект. Ми почали тверезіше оцінювати світ, його провідників, його так званих володарів дум — і розуміти, що найнадійнішою опорою і захистом є власні сили, справи та мрії. Ось так «зло» можемо перетворювати на «добро», ретельно відсіюючи зерна від полови.
Що ж до особистого, то цей рік подарував мені чимало добрих речей. У журналістиці я дещо скорегував власні уподобання, переклавши на другий план роботу політичного колумніста та блогера. Маю авторську програму, яка відкрила мені безліч сучасників, котрих із цілковитою певністю можна вважати непересічними особистостями і творчий доробок котрих навіки закарбується в українській культурі, історії, в пам’яті тих, хто прийде опісля. Я щиро радію добрій нагоді слухати про чужий досвід, чужі історії і з їх сукупності формувати для себе й глядачів збірний образ свого покоління.
Галина ГУЗЬО, журналіст, промо-менеджер, менеджер культурних проектів:
— Під завісу року уже якось на підсвідомому рівні озираєшся на рік, що минає. Аналізуєш його «плюси» та «мінуси», філософствуєш, уявляєш: «а що було б, якби...» Але зроблене «якби» не приймає. Тому доводиться тобі приймати оте зроблене. А зробленого за 2016-й трохи було! Музиканти й артисти, з якими я працюю як промо-менеджер, а це — вокальна формація «Піккардійська Терція», співак Павло Табаков, балет Ірини Мазур «Життя», — реалізували нові цікаві й потужні проекти. Радію за кожного з них і за змогу працювати з найкращими! А ще упродовж року, що минає, стартував мій власний проект — соціально-мистецький проект #ПісніВійни, в межах якого шукаю сучасні фронтові пісні, написані українськими воїнами, — для запису на професійній студії в унікальних дуетах із відомими артистами. Мета — випуск альбому #ПісніВійни — до Дня захисника України 2017-го. Спілкуючись із воїнами, учасниками проекту, такими мужніми й незламними, та водночас дуже талановитими і творчими, щоразу переконуюся в тому, що українці — найкращі, а отже, заслуговують на краще — краще життя, краще майбутнього. І все це неодмінно буде! Знаєте, яку думку всі ми, хто працює над проектом, повторюємо? До часу випуску альбому #ПісніВійни проект доведеться перейменувати — на #ПісніПеремоги! Віримо в це! І кожен на своєму місці робить свій внесок у цю Перемогу над ворогом. Ось так — про хороше.
А про погане... Якось не хочеться говорити про погане під завісу року... Хочеться заплющити очі й уявити, що все погане — війна Росії проти України, теракти по всьому світу, хвороби, біди — мине і більше не сіятиме горя. Наївно? Але в переддень Різдва, цього світлого свята, хочеться вірити в дива!
Галина ВДОВИЧЕНКО, журналіст, письменниця:
— З поганого — наша спільна біда, війна, втрати, постійний біль... До цього неможливо звикнути. Це те, що не дає повною мірою відчути навіть хвилини радості.
Вчора погортала свій щоденник за рік і здивувалася, скільки всього відбулося, скільки зроблено, скільки було зустрічей, негучних важливих справ. Бо ж у миготінні днів видається, що так мало встигаєш, однак варто час від часу озиратися, щоб робити певні висновки.
Одна з добрих новин грудня — вихід «Хрестоматії сучасної дитячої літератури» у двох томах для молодших класів. Уже прочитала її в електронному вигляді. Радію, що туди потрапив уривок і з моєї книжки «36 і 6 котів». Дітям у цьому віці дуже важливо зустріти книжки, від яких виникатиме бажання читати ще. Уривків із таких книжок у хрестоматії не бракує. Днями ми з колежанками-письменницями представили збірку «ПРОти НАСильства», яка особлива тим, що до кожного оповідання психологи додали професійні поради, а наприкінці є адреси, куди звертатися, і зразки документів від юристів. Книжка ось-ось буде у вільному доступі в інтернеті й багатьом стане у пригоді.
Дуже чекаю на Новорічно-Різдвяні свята, коли збереться велика родина у Львові й можна буде разом з дітьми прикрасити ялинку, бавитися з ними у сніжки, читати ввечері старі та нові книжки, вигадувати історії, кидатися подушками... І не забувати в ці дні про тих, кому потрібна наша допомога.
