Відгук на статтю Станіслава Кульчицького «Приватна та колективна форми власності в історичному вимірі» («День», № 56 від 2 квітня 2009 року).
Виходячи з того, що газетні статті «працюють» на розв’язання проблем сьогодення і, як правило, «живуть» недовго, є підстави думати, що центром статті відомого й шанованого в Україні історика є не роздуми автора про еволюцію приватної та колективної форми власності в історичному вимірі, а її 7-й пункт «Що далі?» Професор С.Кульчицький, як видно зі статті, робить спробу спрогнозувати майбутнє за допомогою понять і категорій історичного матеріалізму. Він стоїть на тому, що власність може бути тільки двох видів — колективна та індивідуальна (приватна); не заперечує «світлого майбутнього», але, з огляду на те, що людство не дозріло до колективної власності, категорично виступає проти штучного, насильницького наближення цього «світлого майбутнього» силовими методами. Автор переконаний, що будь-яка нова війна проти приватної власності потягне за собою колосальні жертви без всякого позитивного результату.
Таке моє розуміння статті професора С.Кульчицького. Не вдаючись до жодних оцінок та висновків, зроблю спробу внести ясність стосовно окремих положень статті. Мова йде про такі з них:
1. К.Маркс і Ф.Енгельс після публікації в лютому 1848 року «Маніфесту комуністичної партії» не знайшли часу, щоб роз’яснити головну загадку «Маніфесту»: специфіку, механізм, форму переростання приватної власності у власність колективну, суспільну, комуністичну;
2. Головна робота К.Маркса «Капітал» містила в собі фундаментальний постулат, який перекреслював революційну нетерпимість «Маніфесту»;
3. Ф.Енгельс терпляче ставився до висловлювання свого молодшого друга і найближчого співробітника Е.Бернштейна: «Те, що звикли називати кінцевою метою соціалізму, є для мене ніщо, а рух — це все».
Сьогодні можна стверджувати, що причиною прихованого та явного відсторонення авторів «Маніфесту комуністичної партії» від його революційних положень і висновків є те, що вони не були творцями цих висновків і положень. До таких висновків прийшов французький соціаліст Віктор Консідеран — прихильник і пропагандист ідей французького соціаліста Фур’є (1772—1837). Цей французький фур’єрист у 1843 році в журналі фур’єристів «La Democratie pacifigue» надрукував «Principes du soalisme. Manifeste de la democratie au dix-neuvieme siecle». К.Марксу в 1843 році було 25 років, Ф.Енгельсу — 23. Ні перший, ні другий у цей час не володіли в повному обсязі інформацією, на базі якої написаний «Маніфест комуністичної партії». Такою інформацією володів Фур’є та його учень В. Консідеран.
К.Маркс і Ф.Енгельс, присвоївши майже всі ідеї, висновки й положення французького фур’єриста, проголосили себе авторами й відкривачами окремих законів розвитку суспільства та історії. При цьому з маніфесту В.Консідерана вони черпали не лише зміст свого майбутнього маніфесту, а навіть форму й титули розділів (докладніше про це можна прочитати у статті І.Я.Франка «До історії соціалістичного руху», яка надрукована в № 11 журналу «Філософська і соціологічна думка» за 1990 рік). Єдина відмінність між маніфестами проявляється в тому, що Маркс та Енгельс володіли значно вищим літературним талантом.
Можна думати, що пам’ять про помилку молодості є причиною того, що автори «Маніфесту комуністичної партії», ставши дорослими, намагалися тим чи іншим чином відсторонитися від окремих ідей свого першого підручника з основ історичного матеріалізму.
