Спостерігаючи за ходом виборчої кампанії, мимоволі запитуєш себе: хто і за чиї гроші організував такий безпощадний інформаційний натиск на українських виборців? Фактично політичні сили замість того, щоб конкурувати одна з одною, розгорнули справжню інформаційну війну проти беззбройних виборців? Виходить виборець у місто — на кожному стовпі через 20 — 30 метрів його переслідують величезні бігборди, ховається виборець у під’їзд — там із поштової скриньки в нього летить макулатурний виборчий коктейль, у своїй квартирі бідолашному виборцю теж не сховатися — на всіх телевізійних і радіоканалах політична реклама. Інформаційний вибух у результаті ланцюгової реакції безмежної любові політиків до виборців за кілька місяців до виборів перетворив інформаційне поле країни на випробувальний полігон нової зброї масового знищення — інформаційної. Це як же треба «любити свій народ», щоб витрачати такі величезні гроші на те, щоб отримати право в новому парламенті «відстоювати інтереси трудового народу»! А гроші крутяться величезні. Наприклад, знаючі люди стверджують, що вартість одного бігборда становить 300 у.о., що в перекладі на нормальні гроші становить понад півтори тисячі гривень. Багато це чи мало — поняття відносне: для олігархів, які за копійки приватизували все те, що створювалося роками, працею багатьох поколінь, — це мало, а для українського пенсіонера — майже піврічний бюджет. Уявіть, скільки піврічних бюджетів наших пенсіонерів розвішали по всіх містах нашої неосяжної Батьківщини! Невже хтось сподівається, що ті, хто на кожному стовпі розвішує такі величезні кошти для того щоб потрапити до парламенту, роблять це заради захисту інтересiв звичайних виборців?
Але якщо цифри витрат на зовнішню рекламу ще можна якось уявити, то витрати на телевізійну політичну рекламу взагалі позбавлені здорового глузду. Наприклад, у газеті «Голос України» №230 від 3 грудня 2005 року в опублікованих розцінках вартості ефірного часу для розміщення передвиборної агітації на центральних телеканалах вказано, що вартість 1 секунди ефірного часу на каналі «1+1» в робочі дні з 18-ї до 22-ї години становить 1079 — 1139 грн. Тобто за одну мить появи на телеекрані політична сила має заплатити понад тисячу гривень. А скільки тоді повинні заплатити ті політичні сили, реклама яких цілодобово присутня практично на всіх телеканалах? Звідки такі величезні кошти, чи не вiд партійних внескiв? Звісно, платити такі гроші можуть тільки ті, в кого їх (грошей) дуже багато. А оскільки переважна більшість українських громадян бідні або дуже бідні, то великі гроші можуть бути тільки в олігархів. А ви можете повірити в те, що олігарх просто так розкидатиме гроші ліворуч та праворуч? Особисто я в цьому дуже сумніваюся: вклавши гривню, олігарх планує повернути набагато більше.
Спостерігаючи за тим, що відбувається під час нинішньої виборчої кампанії, я дедалі більше переконуюся в тому, що все це заздалегідь сплановане та прораховане. Хто приймав нинішній закон про вибори народних депутатів? Нинішній парламент, у складі якого, за словами самих же парламентаріїв, понад 300 мільйонерів. І що ж вигадали парламентські мільйонери для українського суспільства: по-перше, — зняття обмеження на розміри виборчих фондів, а по-друге, — значне бюджетне фінансування партій, які подолають 3-відсотковий бар’єр і пройдуть до парламенту. Таким чином, політичні партії та блоки, пройшовши в парламент, отримують гроші з бюджету.
А якщо врахувати, що олігархи фактично володіють не тільки багатьма політичними партіями, а й засобами масової інформації та рекламними агентствами, то фінансування виборчих кампаній перетворюється для олігархів фактично на перекладання грошей із лівої кишені в праву. Олігархи фінансують виборчу кампанію партії, партія замовляє рекламу належним цьому ж олігарху ЗМІ або рекламним агентствам. Тобто втрати мінімальні, можливості законного відмивання грошей практично необмежені, плюс — у разі подолання 3- відсоткового бар’єра — ще й бюджетне фінансування в майбутньому.
Нинішні парламентські мільйонери провели на рівні закону й організували бізнес-проект під назвою «Вибори — чудово». Усе заздалегідь підготували, розподілили між собою місця в майбутньому парламенті, передбачили бюджетне фінансування своїм партіям, оскільки прохідними партіями визначили тільки ті партії, які зараз представлені в парламенті; весь виборчий процес поставили під свій контроль, законодавчо забезпечивши присутність парламентських партій у кожній виборчій комісії. Усе суворо за законом.
Але чи погодяться з цим звичайні виборці? Адже виборцям дуже легко відрізати олігархів від влади — для цього достатньо не голосувати за ті політичні сили, реклама яких постійно крутиться на телеекранах, а також за ті політичні партії та блоки, в списках яких присутні нинішні народні депутати. Звичайним виборцям слiд усвідомити, що парламентські мільйонери під терміном «захист інтересів звичайних виборців» розуміють захист інтересів свого бізнесу. Жодні розмови про відокремлення бізнесу від влади не дадуть абсолютно жодних результатів, допоки пересічні виборці на виборах не скажуть олігархам рішуче «Ні!», показавши всім, що свій народ можна пограбувати, принизити, навіть знищити, але перемогти не можна, щоб це знали всі, хто намагається вести інформаційну війну проти власного народу.
