Як не дивно й не смішно, але саме у такий спосіб борються із корупцією у державних структурах. А для кого і цих заходів замало — запрошують на семінари, «круглі столи» та інші публічно-профілактичні заходи. Усе інше, що робилося й робиться, не спроможне вилікувати суспільство від цієї хронічної хвороби. Тому урядові експерти дійшли висновку, що залишається єдиний аргумент — слово. Виховне. Буква закону не стільки безсила, скільки небезпечна. Бо якщо піти за статтями лише Кримінального кодексу із корупційної тематики, то після їхнього застосування може трапитися так, що у державних органах на своїх посадах залишаться лише охоронці та прибиральниці. Це, звичайно, теоретично, бо практично ніхто на подібне не наважиться. Хто добровільно сам себе на нари командирує, якщо є Канари?
Словом, можуть бути спокійними хабарники — уряд про них турбується! Для підтвердження цього досить ознайомитися із нещодавно прийнятою постановою Кабінету міністрів від 15 вересня 2010 року №849 «Про засади запобігання та протидії корупції». Передусім, в органах виконавчої влади. Не інакше як цей документ з’явився на світ із метою реалізації президентського Указу про боротьбу з корупцією. По-перше, щось довго (із березня) урядовці думали-радилися, чим ощасливити Президента України. А по-друге, нічого іншого не могли вигадати, як створити у державних структурах спеціальні підрозділи, а у Кабміні — службу Уповноваженого. У таких випадках, ще за радянських часів, говорили: «Якщо хочеш загальмувати, а чи провалити справу — створюй оргкомітет, додатковий відділ, управління». Саме таким шляхом і пішов уряд, ніби інших спеціальних органів для цього не існує. Бо чим, ви думаєте, будуть займатися чиновники у цих підрозділах? По-перше, «здійсненням контролю за дотриманням антикорупційного законодавства», по-друге, «проведенням превентивних заходів», по-третє, «створенням умов нетерпимості та формуванням негативного ставлення до корупції серед державних службовців».
Хіба можна без посмішки читати подібне, а тим більше сприймати його всерйоз, знаючи реальний стан із корупцією у країні та імітацію боротьби з нею в усіх гілках влади! Ось так «формуватимуть негативне ставлення до корупції» саме під час уже згаданих лекцій, семінарів і «круглих столів». Чи не правда — дуже оригінальні та дієві заходи?
Причому вони вже активно й широко проходять, і в Кабміні ретельно ведуть їхній облік. Зокрема, на цих добровільно-примусових заходах уже побувало більше 12 тисяч держслужбовців. Скільки серед них потенційних хабарників, не повідомляється. А щодо масовості, то способи її досягнення нам відомі. Але для чого? І діють такі підрозділи у 80-ти центральних та місцевих органах виконавчої влади, що становить 90 відсотків від їхньої загальної кількості.
І ще про кілька успішних операцій новоутворених підрозділів. Виявляється, що до їхньої компетенції входять не лише перевірки, а й службові розслідування. Чи не нагадує це вам давню ініціативу тодішнього керівника податкової служби Миколи Азарова про створення податкової міліції, від якої не знають, як зараз делікатно позбавитися? Усе таки рідне дитя прем’єр-міністра.
А поки що він щиро радіє успіхам бійців антикорупційного фронту. Як не як, а саме завдяки цим підрозділам припинено близько сотні корупційних правопорушень. За наслідками перевірок і службових розслідувань, до правоохоронних органів передано більше 500 матеріалів. Припинено перебування на державній службі 104 чиновників, майже тисячу службовців притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Вражаючі факти й цифри. Так і напрошуються запитання. По-перше, — що, правоохоронні органи, прокуратура вже не справляються не просто зі своїми службовими обов’язками, а і з прямими вказівками Президента, а чи їм Кабмін не довіряє? По-друге, цікаво, яким чином вдалося домогтися таких результатів усього за кілька місяців, тоді як силовим структурам разом взятим не завжди за рік вдавалося досягти подібного?
І це ще не все. Натхненні персональними дорученнями прем’єр-міністра новоспечені антикорупціонери-експерти взялися за ревізію чинних нормативно-правових актів. Виявляється що в багатьох із них закладені «корупціогенні чинники», що призводять до підвищення корупційних ризиків і скоєння правопорушень. Але ж усі ці «корупціогенні» нормативно-правові акти мають своїх конкретних авторів, бо народжувалися в наших міністерствах і відомствах, проходили експертизу в Міністерстві юстиції України, затверджувалися Кабміном, а не продиктовані міжнародними організаціями на зразок МВФ. А тепер з’ясовується, що вони корупційно небезпечні. А якими тоді є ті, хто їх створював, узгоджував, затверджував? І таких документів уже набралося більше сотні. «І це тільки початок роботи» — задоволений першими успіхами Урядовий уповноважений з питань антикорупційної політики (!) Андрій Богдан, і цитує при цьому Арістотеля, який писав, що за будь-якого державного устрою найголовніше — облаштувати справу так, щоб посадовим особам неможливо було наживатися.
Що ж, мудрець був прав. Але для чого так глибоко занурюватися й переконувати один одного в тому, що корупція — це злочин. Моральний, державний, суспільний. Адже є найпростіший спосіб для чиновників уникнути його — не брати хабарів. І їх ніхто не даватиме добровільно. Інших ліків немає.
І на закінчення — один фрагмент зі спогадів про Олександра Македонського для роздумів учасників лекцій, семінарів, «круглих столів» та їхніх організаторів. Перед самою смертю великий полководець і завойовник багатьох країн сказав своїм підданим: «Коли моє тіло нестимуть через місто, то не закривайте рук, щоб люди бачили, що я з собою нічого не взяв».
