Прочитав публікацію Марії Томак «Хто захистить Президента?» («День», № 202-203 від 5 листопада 2010 р.) і вирішив знайти згаданий відеоролик в інтернеті та проглянути. Знайшов, подивився і вирішив висловити свою думку з приводу даного матеріалу і не тільки.
По-перше, я не здивувався появі подібного відеоролика. Російська влада завжди поводила себе як досвідчена повія, яка зваблює чергового залицяльника, граючи роль незайманки, а отримавши своє, йде на охолодження стосунків, у результаті партнер так і не отримує бажаного. Згадайте, як бурхливо розвивалися стосунки російської влади з президентом Білорусі на початковому етапі, а отримавши білоруську газотранспортну систему, Москва пішла на охолодження стосунків, не зважаючи на всі намагання Мінська щодо їхнього поглиблення. У відносинах із Києвом Москва завжди отримувала щось на свою користь: від Віктора Ющенка — дискредитацію західної демократії і Майдану, від Юлії Тимошенко — жахливий для Києва газовий контракт, від Віктора Януковича — продовження угоди про базування російського флоту в Криму. Тому цілком логічно, що російська влада нині зацікавлена в охолодженні стосунків, щоб не йти на поступки — перегляд нерівноправних газових домовленостей. Як відомо, гумор може бути добрим і злим, саме тому згаданий ролик виконаний у жанрі злого гумору і розрахований на негативну реакцію. Безумовно, на подібне є всі підстави ображатися в будь-якого громадянина, але президент великої європейської держави не може собі цього дозволити, пам’ятаючи слова з відомої пісні: «Чем больше Гулливер дает, тем лилипуты злее».
По-друге, я не можу погодитися з висновками деяких політиків про те, що це дійство розраховане на те, аби посварити братні народи і керівників братніх держав. На мій погляд, жодні відеоролики не здатні посварити наші народи, а от нерівноправні угоди цілком здатні вбити клин між ними. Наші батьки і діди разом мокли і мерзли в окопах, здобуваючи таку дорогу для обох народів Перемогу, за яку віддали життя мільйони громадян. Ми разом відзначаємо свято Перемоги, дуже багато розмірковуємо про спільні корені наших народів, спільну історію, а газ братньому українському народу продається дорожче, ніж усім іншим партнерам. Жоден диверсант не завдасть більшої шкоди стосункам дійсно братніх народів, ніж існування подібних угод.
По-третє, з будь-яких подій потрібно робити висновки на майбутнє. Події останніх років наочно демонструють жорстку і прагматичну позицію як Заходу, так і Росії щодо України. За нещирими посмішками і солодкими словами вдало маскується намагання відломити ласий шматок від українського пирога. Ні Обама, ні Меркель, ні Путін, ні Медведєв не розбудовуватимуть незалежну Україну, не турбуватимуться про наших дітей і онуків, тому що в них свої діти є. Отже, розраховувати мусимо тільки на власні сили.
І останнє. В умовах наджорсткої конкуренції у світі одна людина керувати державою не може, тому фраза, що короля грає почет, у нинішніх умовах набуває особливої актуальності. І Леонід Кучма, і Віктор Ющенко стали жертвами свого оточення, своїх кумів, сватів і «любих друзів», що за спиною глави держави під спів «Боже, царя бережи!» вирішували власні проблеми. Абсолютно права Марія Томак, яка у своїй статті ставить запитання «Якщо він (Президент) не здобуде симпатій свого власного народу, хто його захистить?». Народ дав Президенту владу, і тільки народ може його захистити.
