Колишній соратник Б.Єльцина — Сатаров, 27 вересня 2006 р., у своєму виступі на «Радіо «Свобода», критикуючи становище економіки Росії, сказав: «Во всем мире бизнесу наплевать на народ (гадаю, — на його мораль, культуру, мову та ін.), но на Западе рыночная конкуренция вынуждает его уменьшать издержки производства и повышать качество продукции и уценивать ее, чтобы выжить». А Сергій Грабовський («Сучасність» №5-6, 2006 р.) пише: «Український капітал пов’язаний з колишньою метрополією чи транснаціональними корпораціями. Рівень науково- технічної оснащеності дуже низький, свої прибутки він не вкладає ані в інфраструктуру, ані в інновації, ані в розвиток культури і зростає за рахунок зубожіння своєї країни та її громадян». І якщо іноземний капітал йде з інвестиціями в Україну чи Росію, то лише тоді, коли прибуток складає 30% річних, — про це повідомив радник Президента України — Б.Нємцов. Навіщо інвестувати гроші в сучасне виробництво, якщо український і закордонний капітал приватизував за безцінь до 90% виробничих потужностей в Україні? І кому в світі потрібен конкурент?
Набагато вигідніше відкрити казино та гральні автомати, нічого не виробляти і отримувати значні прибутки, не вкладати гроші в виробництво, охорону праці (як на наших копальнях), не вкладати гроші в екологію, забруднюючи зовнішнє середовище, а вкладати в забезпечення житлом робітників і отримувати значні прибутки.
А яким чином заробили на цукрових заводах? — придбали їх задешево, обладнання здали на брухт, на деяких заводах на складах був цукор — його також продали, відрізали від котелен теплотраси, під’єднавши до будинків колишніх працівників, яких звільнили.
Навіщо виробляти щось, якщо вигідніше торгувати імпортом, який частково йде як контрабанда — частково без податків через «вільні зони», товарами з «тіні»?
Навіщо перепродавати наше зерно та інші сировинні ресурси за кордон? А бути посередниками в торгівлі газом, нафтою, бензином, опаленням, водою — набагато вигідніше, ніж щось виробляти.
Верховна Рада та уряд не допустять великі інвестиції в нове виробництво. Інвестиції в такі країни як Україна іноземці вкладають, якщо їм це вигідно: в шляхи сполучення, торгівлю, банки, готелі, але не в виробництво товарів широкого вжитку. Більш того, все, що було конкурентоспроможним, було зруйновано. Де вітчизняні телевізори, радіоприймачі, інша побутова техніка? Тому українці і шукають роботу за кордоном. А Верховна Рада не наважиться навіть встановити мінімальну погодинну оплату праці на рівні п’яти гривень (1 долар) — як у самих бідних країнах світу, бо це невигідно капіталу. А який трудовий потенціал в Україні? — 33% населення — пенсіонери та інваліди, 15% — працюють за кордоном і значна частина вже не повернеться; щорічно 90 тис., в основному молоді, емігрують. В тому числі й наукової (за даними телепередачі «Толока», це 900 тис. за останні 10 років); кількість працездатного населення щороку скорочується; 60% населення — питущі; 4% населення — наркомани; декілька мільйонів хронічно хворих; 95% дітей народжуються вже хворими. Цей список можна продовжувати до нескінченності. Існує реальна загроза зникнення української нації.
Теоретично, закривши змогу заробляти «дурні гроші», можливо підняти економіку держави та припинити вимирання народу, але немає тих, хто має можлиість це зробити. Декому і так добре живеться. Капіталізм — жорстка конкуренція. Робиться все, щоб придушити можливого конкурента в зародку. Тому думки пор те, що капіталізм — альтруїст, який за помірні відсотки буде вкладати гроші в майбутнього конкурента — в Україні — марні.
