Шановна газета «День», ми хочемо до вас звернутися як громадяни України і як майбутні виборці, бо вважаємо вашу газету впливовою й добросовісною. Хочемо відкрити душу і сподіваємося, що політики і читачі замисляться про наше життя.
Нам подобається, як веде свою телепрограму Шустер, але чому він спілкується лише з політиками, а не з народом? Не багато є програм, де він розмовляє з народом, але нам здається, що люди там усі підібрані й правду бояться сказати. Хотілося б, щоб Савік порушував не політичні, а економічні теми. Адже подивіться: заборгованість із заробітної плати в Україні перевищила 1 млрд гривень, і всім до цього байдуже. Людям по року-два не виплачують зарплату, до пенсійного фонду кошти не перераховуються, люди жебракують, їм нічим платити за квартиру, нічим годувати себе й дітей. Хто цих людей чує, якщо весь уряд і Банкова, які нами командують, — мільйонери?! Може, цьому уряду вигідно, щоб не виплачувалася заробітна плата й не перераховувалися кошти до пенсійного фонду. Менше думатимуть про політику, а шукатимуть собі шматок хліба.
Гарно нам наш міністр пан Тігіпко говорить про реформи, але ж реформи не допомогли народові, а, навпаки, погіршили становище. Європа й не хоче нас, щоб ми були в Євросоюзі, тому що бачать, яка ситуація в Україні. За кордоном, якщо міністр щось погано зробив, він як добросовісна людина йде у відставку. А у нас Тігіпко провів податкову реформу, народ піднявся, пенсійну — народ піднявся, а він як сидів у кріслі, так і сидить. Він не знає, що буде через рік або п’ять, але «локшину» нам вішає.
У Савіка на передачі сидять люди, які народилися в Україні за час незалежності, й аплодують панові Тігіпку: а чи знають вони, що коли підуть на пенсію за віком, у них пенсії як такої не буде? Адже повне безробіття окупиться їм.
Напрацювати стаж 30—35 років у нашій державі дуже важко, тому що роботи для мільйонів громадян немає. А Тігіпко говорить, що статистика свідчить протилежне.
Студентові, який закінчує виш, треба з 25 років працювати на постійній роботі, а де її взяти? І для того, щоб влаштуватися на роботу, треба пройти медкомісію, де треба сплатити за всі довідки. І до того ж потрібен досвід роботи, а роботи немає. І як можна виховувати дітей, якщо батько виїхав на заробітки в одне місце, мати в інше місце, потім розлучення, скандали. Молоді ніде працювати, ніде жити, про яке продовження нації можна говорити? А бездомні діти, навіть після революції організовували притулки Макаренка, тому що знали — діти наше майбутнє, а зараз нікому ці бідолашні діти не потрібні.
Працедавцеві вигідно, щоб люди працювали безкоштовно, й воно так і є. Візьме працедавець на випробувальний термін людину, працівник відпрацював місяць, а потім без виплати зарплати йому говорять, що він не підходить, беруть іншого, і так колесо крутиться. Кажуть — телефонуйте й повідомляйте, коли вам дають зарплату в конверті: а що людині робити, краще вже так, ніж сидіти вдома й дивитися на своїх голодних дітей.
Візьмемо наш Херсонський бавовняний комбінат, скорочено ХБК.
Свого часу його знали навіть за кордоном, тканини були найкращої якості й майже всіх асортиментів — не те, що зараз завозять з Китаю.
На ХБК люди працювали і їм обіцяли заробітну плату й перерахування до пенсійного фонду. І за пані Тимошенко в саму кризу все це було. І от 2011 року за цієї влади все зупинилося. Не знаємо, де вони беруть гроші собі в кишеню й до бюджету, коли вся промисловість стоїть. У Херсоні дуже важко знайти роботу людям за 45, якщо немає знайомств. У зв’язку з невиплатою заробітної плати й неперерахуванням до пенсійного фонду працівники ХБК куди тільки не зверталися. Були суди, але чиновників не перемогли. Влаштовували страйки, але губернатор Херсона або взагалі не виходив до людей, або просто казав, що немає грошей. І з 2011 року всі люди залишилися без роботи. Подали до суду позови на виплату зарплати, й там тиша.
От хотілося б дізнатися, навіщо в нас суди й прокуратура. Невже ні Янукович, ні Азаров, ні той-таки Тігіпко не можуть дати вказівки і притягнути до кримінальної відповідальності за порушення трудового кодексу керівників? Як у кіно: один керівник прийшов — пограбував, другий теж грабує.
В Україні знову система, як і 25—30 років тому: наш дорогий, коханий, шанований і біля нього партійний апарат. А в цьому апараті добре підготовлені люди для зомбування народу. Там навіть ті депутати, які не згодні з якимись питаннями, не мають свого голосу. Як верхівка сказала, так і буде, у них немає слова «погано», все добре, ми живемо краще, а хто це — ми?
Шановні депутати, сидіти в кріслах і посміхатися, обманювати всіх ви можете, а допомогти людям — ні. А народ не тупий. І ми розуміємо, що буде з цінами й нашим життям після виборів. Скільки до виборів буде сценаріїв, щоб показати які ми хороші, а вони погані. Навіть людьми жертвуватимуть, аби перемогти на виборах і знову володарювати.
Шановні політики, оберніться лицем до народу. Ми, працівники ХБК, не знаємо, що вже й робити. Шановні депутати, ми вас обрали, щоб ви думали про нас, а не про свій бізнес. І не лише перед виборами, коли роздаєте продукти.
