Хто бажає і може захистити населення міста Києва від невиважених рішень голови київської громади щодо підвищення тарифів на проїзд у метро, міському автобусі, тролейбусі, фунікулері і трамваї?
Запитання риторичне. Чиновництво у повній залежності від мера, дієвих, незалежних від мера профспілок немає, громадські організації не згуртовані, та й не мають зв’язку між собою, узгодженої позиції з цього питання. Та й виступати проти рішень мера не ризикнуть, бо кожній із них є що втрачати — і конфліктів не хочеться, і нема впевненості, що мер їх послухає. Залишаємося тільки ми — кияни, чиї інтереси порушує це рішення, якщо воно буде прийняте.
А що ж ми? Хто знає, як протистояти подальшому зубожінню населення через підвищення тарифів, і не тільки на проїзд?
Тільки-но закінчилися вибори, і все було за Законом, але де ж обіцянки всіх депутатів Київради, мера Києва щодо, перш за все, піклування про потреби киян, підвищення їхнього добробуту, збільшення робочих місць, підвищення зарплатні, зменшення податкового тиску, турботи про малозабезпечених, пенсіонерів і таке інше. Це, як можна зрозуміти, можна відкласти на майбутнє.
Складається таке враження, що кияни беззахисні і повністю залежні від тих людей, хто зобов’язаний забезпечувати нас із вами всім необхідним. Ось і виходить, що київське керівництво вже вирішило за нас наше з вами майбутнє і почало з тарифів. А куди подітися — їздити треба або пішки ходи.
І радощі мера щодо перевиконання міського бюджету минулого року не стосуються тарифів, їх можливого зменшення. Переконаний, що з підвищенням тарифів кияни не отримають нових зручностей, нових транспортних засобів, що не будуть так часто ламатися, зручних сидінь, виконання графіку руху.
Мер, схоже, вирішив не відставати від свого колеги пана Плачкова, який вирішив підняти тарифи на теплоенергію замість того, щоб зменшити виробничі витрати.
Продовжується непродумана практика надання пільг окремим категоріям громадян. Нас ділять на пільговиків та «інших», щоб ми заздрили їм і бажали отримати і собі якісь пільги. Пільги принижують людину, та й де взяти гроші, щоб хтось мав пільги? Тільки за рахунок решти населення. Ось і маємо, що все це за наш з вами рахунок. Коли це скінчиться, коли кияни будуть мати роботу і не буде безробіття? Якщо дати людині можливість працювати і отримувати гідну зарплатню, то людину будуть поважати всі і не буде потреби роздавати пільги, а бюджет міста буде наповнюватися, і тарифи можна буде знижувати. Добрі господарники знижують ціни, а у нас така практика неможлива.
Є інтереси і у бізнесових транспортних структур. Підвищення тарифів у міському транспорті підвищить оплату за перевезення киян недержавними транспортними засобами, а це є прямим лобіюванням інтересів недержавних перевізників.
А що ж кияни, де їхні інтереси, хто їх захищає?
Пам’ятаєте, як уже раніше мер вирішив підняти тарифи на транспортні пасажирські перевезення до 60 копійок? І хто тоді що йому зробив? Столичні студенти! Ось хто думає про майбутнє своє і киян.
Зосталося тільки сподіватися, що не тільки студенти, але й кожен свідомий киянин зможе разом з іншим незнайомим йому киянином, усією міською громадою вказати своєму меру на помилковість підняття тарифів, нагадати, чому за нього голосували і що він обіцяв їм на виборах. Треба рішуче виступити проти прийняття невиважених рішень, що призводять до подальшого зубожіння населення міста Києва.
