Риючи яму комусь іншому, непогано було б туди й соломки постелити, бо хто знає, де впадеш... Про що йдеться? Та про рішення нашого Конституційного Суду, який визнав існування «тушкованої» коаліції таким, що не суперечить Основному закону.
Зрозуміло, що це рішення робилося під чинну коаліцію на основі Партії регіонів, КПУ та «Блоку Литвина» й освячує її існування. Втім, хто наважиться категорично стверджувати, що така коаліція — єдино можлива? І що у Верховній Раді не виникнуть інші коаліції, з іншими учасниками?..
Хоч як це дивно, але вердикт Конституційного Суду може посприяти (всупереч задумам його ініціаторів) та відновленню «демократичної коаліції» у складі БЮТ та НУ-НС.
Тут доречно пригадати, як створювалася ця коаліція 2007 року. Дві фракції мали тоді загалом 228 депутатів... Час вирішальних голосувань... Один депутат був у лікарні, ще один — аж занадто принциповий прихильник «широкої» коаліції, і все — коаліція на межі існування... Кожен голос вирішальний... А уявімо, якби тоді діяла норма регламенту про індивідуальне членство в коаліції? Головні проблеми це, безумовно, не усунуло б, але простір для «лазарету амбіцій» суттєво поменшав би...
Формально й нині фракції БЮТ і НУНС мають більшість у Верховній Раді (у тій же кількості — 228 депутатів), от тільки «чомусь» обидві потрапили в опозицію... І нема, панове, на кого ображатися: як дбали, те й мали. Не схотіли, не змогли порозумітися — розсварилися і програли вибори. Як керували, так і докерувалися. Країна надивилася цих «сімейних» скандалів у «помаранчевій» родині й відмовила в довірі всім — «оптом». І нехай нікого не тішить його персональний відсоток на виборах, бо незалежно від індивідуального результату програли всі. І сьогодні всі (і Віктор Ющенко, і Юлія Тимошенко, і Арсеній Яценюк, і Анатолій Гриценко, і Юрій Костенко) перебувають в одному місці — біля «розбитого корита», в глибокій... опозиції, яка має тенденцію, на жаль, поглиблюватися.
Що ж тепер робити: сваритися й далі, тицяти один на одного пальцями, шукати винних і доводити свою непогрішність, «вішати всіх собак» на шию комусь одному і спостерігати, як твої колишні прихильники «маленькими» зграйками перебігають на бік тих, хто при владі (а отже й біля «корита»)?
Дехто ще в січні-лютому тішився уявними майбутніми перемогами на місцевих виборах у травні 2010 року... Нова влада відразу поспішила розвіяти їхні сподівання. Тож коли тепер будуть наступні вибори? Президентські — за п’ять років, парламентські — за 2,5, місцеві — за рік. Можливо... Тому маємо два варіанти дій: сидіти й чекати, коли нові вибори принесуть БЮТ, «Нашій Україні», «Фронту змін», УНП нову перемогу (можливо...), чи спробувати повернутися до влади через відновлення демократичної коаліції вже сьогодні.
Хто сказав, що «розбиту чашку» не склеїш? Було б бажання. Шанс є. У вас 228 депутатів, і всі вони — ваші люди, адже жоден з депутатів не міг потрапити до прохідної частини списку всупереч волі Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко.
Хто сказав, що «перебіжчики» пішли назавжди і вже ніколи, ні за яких обставин не повернуться? Майже всі вони свого часу належали до демократичної коаліції. То чому б їм знову не стати самими собою. А коли хтось не захоче, то можна попросити його скласти повноваження. Тоді до Верховної Ради на звільнене місце прийде новий депутат, який буде дотримуватися партійної позиції.
Можна й далі повторювати: «перебіжчики», «зрадники», а можна назвати їх «нашими штірліцами» в таборі «блакитних», які пішли туди «з метою посилити розбрат і підірвати коаліцію зсередини». І ці люди зможуть повернутися з «безхмарним сумлінням», пояснюючи при цьому, що «свого часу протестували не проти демократичної коаліції, а проти відсутності єдності, непослідовності й свар, і щойно цю єдність було відновлено, а сварки припинилися, вони знову повернулися». Процес може полегшити й та обставина, що їм не пропонують перейти з влади до опозиції, а лише змінити одну провладну коаліцію на іншу. (А хто ж відмовиться від влади?) До того ж завдяки рішенню Конституційного Суду є можливість вести повноцінні переговори як з окремими депутатами з фракцій Партії регіонів, КПУ, «Блоку Литвина», так і з позафракційними. Переконливі аргументи знайдуться...
Головне — відновити єдність команди та єдність дій. Хоч би як лаяли один одного Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, хоч би як сварилися, але на сьогодні є лише два варіанти: або разом при владі, або поодинці на узбіччі.
Були ілюзії, надії та розрахунки? Були... Сподіваюся, що за час після виборів вони розвіялися, адже Партії регіонів колишні «помаранчеві» не потрібні ні «оптом», ні «тушками». Далі приймальні їх не пустять. Пішов О. Мороз в «антикризову коаліцію» — і де той Мороз? А. Кінах був не останньою людиною в «помаранчевому» уряді. Де він тепер? Ніби й при ділі, але в уряді «професіоналів» без нього чудово обійшлися. Де сьогодні О. Стоян зі «школи комунізму», інші перебіжчики? Навіщо «донецьким» чужі «голодні», коли вони своїх «нагодувати» не можуть?
Що потрібно? Бажання об’єднатися, усвідомлення помилок і прорахунків, а ще готовність відмовитися від чогось особистого заради спільного.
Швидко створити коаліцію не вдасться: потрібно довго й детально домовлятися. (Надто багато глечиків побито.) Про все. А після цього виконувати домовленості й дотримуватися правил гри. Потрібна єдина, згуртована команда, яка не свариться, а працює. Згуртована не навколо одного вождя, а навколо однієї ідеї, програми, чітких і прозорих правил гри.
На мою думку, уряд повинна очолити людина без президентських амбіцій (але з прем’єрськими). Саме тому на цю роль сьогодні не підходять ні Віктор Ющенко, ні Юлія Тимошенко, ні Арсеній Яценюк. Україні потрібен прем’єр-міністр, а не кандидат у президенти, уряд, а не виборчий штаб. Усе, панове, президентські вибори закінчилися! Потрібно виводити країну з кризи. Ми вже побачили, яким чином і яким коштом це здійснює уряд М. Азарова. Не гайте часу, у вас є шанс розробити і реалізувати кращу програму.
Оскільки фракція БЮТ чисельно набагато більша, ніж НУНС, то природно, що кандидатуру прем’єр-міністра має пропонувати саме вона. Хто це буде — Олександр Турчинов, Іван Кириленко чи хтось інший — не принципово. Головне, щоб ця кандидатура не викликала категоричного неприйняття з боку колег по коаліції. Про все інше можна домовитися. Було б бажання. Можливість є.
Як до цього поставиться Партія регіонів та Віктор Янукович? Безумовно, негативно. Але нічого страшного. Був же «блакитно-червоний» уряд при «помаранчевому» президентові, то чому не може бути навпаки? Чинна «політреформована» Конституція цього не забороняє.
Хтось скептично скаже: не домовляться, не пробачать, особисті амбіції візьмуть гору, знову одне одного «кинуть»...
Та, будь ласка, пані й панове, можете й далі чинити так, як чинили останні роки. Вам ніхто не заважає, але потім ні на кого не ображайтеся. І не кажіть, що у вас не було шансів. Він є, і цей шанс реальний, от тільки чи схочете ви ним скористатися, залежить лише від вас самих.
Без належної поваги, та що вдієш...
