Усього 50 днів правління нової влади, а скільки вже «досягнуто»... щодо здачі національних інтересів. Влада зобов’язана захищати інтереси своєї держави, за прикладом далеко ходити не треба — Росія.
У нас же олігархи, які прийшли до влади, ніколи не відстоюватимуть національних цінностей України. За цих 50 днів, окрім словоблуддя й прогинання перед «старшим братом», ми нічого не побачили, та й не побачимо. Підписання договору в Харкові свідчить і переконує в тому, що тактичні прорахунки, а тут навіть не прорахунок, а намір, перекреслюють стратегічні розрахунки. А значить, в України не буде майбутнього як у незалежної держави. Всі рішення ухвалюватимуться в першу чергу з урахуванням інтересів Росії. Так, Росія наш стратегічний партнер (таким вона має бути), саме партнером, а не дамоклевим мечем, що висить над Україною багато століть. Але й Україна теж має бути рівноправним партнером у цих відносинах, а не пішаком під час гри в піддавки.
Влада тріумфує від того, що так швидко й «ефективно» розморозила наші відносини з Росією. Якби Росія відчула, що українська влада захищає і відстоює інтереси своєї держави — результат був би зовсім іншим.
Росія готова заплатити будь-яку ціну за те, аби Україна ніколи не була суверенною державою. Це її мета та суть її державної політики.
Якби ПР мала на меті побудову сильної незалежної України, то при каденції В. Ющенка вона повинна була б бути конструктивною опозицією, а вони демонстрували повний деструктив. За час президентства В. Ющенка і опозиція, і коаліція всю свою руйнівну майстерність направили на те, аби мати сьогоднішні «досягнення».
Той козир, який Ю. Тимошенко надала В. Януковичу при підписанні договору в Харкові, він використав повною мірою для задоволення російських інтересів.
Не було б такого кабального договору 2009 року — не було б потреби його перегляду.
До останнього дня з інформаційних джерел лунали запевнення влади, що ні про яке здавання національних інтересів не йдеться, тим більше про пролонгацію ЧФ. Використавши виборця як засіб для досягнення своїх корпоративних інтересів, для ще більшого свого збагачення, влада ігнорує право й бажання українського народу жити в незалежній, суверенній державі, торгуючи його національними цінностями. 20 років незалежності України для українського народу (без урахування олігархів) супроводжувалися суцільними нестатками, економічними, моральними, правовими, духовними випробуваннями. Але народ терпів і сподівався, що ці труднощі — це плата за незалежність України. Сьогодні влада цю віру, ці надії розтоптала, заколисуючи свідомість народу обіцянками, що через десять років Україна буде в двадцятці сильніших держав Європи.
Дежа вю. При Хрущові ми вже чули, що через 20 років буде комунізм. А народові України потрібно вже сьогодні жити гідно і у своїй суверенній державі.
Перш ніж підписати цей договір, влада не вважала за необхідне обговорити цю проблему з суспільством. Потрібно було б проконсультуватися хоча б у О. Лукашенка, який від «доброчесності» Росії прорік: «Нікому нагинати нас не дозволимо. В землянки підемо, як 65—70 років тому, але виживемо». Не лише логічно, але й патріотично. Він свого часу наївно сподівався, що з Росією можна чесно і на рівних співробітничати. Запізніло, але переконався — не той партнер і не ті методи.
Скільки ж ще випробувань доведеться пережити українському народу, аби до влади прийшли справжні патріоти України, які не торгуватимуть Україною оптом і в роздріб?! Усе-таки він (В. Ющенко) був правий, що Ю. Тимошенко і В. Янукович один одного варті і що потрібно було голосувати проти обох.
