Клуб читачів «Дня» продовжує публікувати побажання читачів депутатам українського парламенту четвертого скликання. Не перебільшуючи ступінь залежності народних депутатів від своїх виборців (такі сьогоднішні політичні реалії), ми разом із нашими читачами сподіваємося, що законодавці прислухаються до голосу народу, обранцями якого вони є.
Людина у своєму прагненні до кращого життя (що похвально) постійно стоїть перед етичним вибором: що для неї прийнятно, а що ні. Боротьба за існування — дуже точне визначення життя. Людині треба докладати безперестанних зусиль, щоб прожити: тіло наситити їжею, розум — інформацією, душу — почуттям, дух — сенсом.
Можливо, це видасться дивним, але я побажав би депутатам більше думати про свій етичний вибір. Інтуїтивно відчуваючи справедливість слів апостола Павла, що «влада від Бога є», я завжди з повагою ставився як до вищого керівництва країни, так і до свого безпосереднього начальника. Тягар влади нелегкий, й справжня влада є жертва.
Наші лідери, безсумнівно, є нашим відображенням. У них сконцентровані та посилені найбільш характерні якості, властиві всім нам. Давайте подивимося уважно на себе: чи завжди ми є чесними, дисциплінованими, безкомпромісними у своєму житті? Якщо це не так, то ми не можемо вимагати ідеальних керівників, тому що вони — плоть від плоті ми самі. Президентів, як і депутатів, треба ростити зі шкільної лави.
Нехай на новому відрізку шляху кращі якості нашого народу — енергійність, прозорливість, миролюбність — сповна виявляться у депутатах.
Їй-богу, соромно за наше життя. Виявимо гідну нашій нації самоповагу, якої так не вистачає нам, і без взаємних докорів, усі разом — і депутат, і священик, і вчитель, і робітник, — зробимо рішучий ривок.
1. Хочеться, щоб усі без винятку члени ВР, незалежно від партійної приналежності або фракційності, від кількості і походження коштів, витрачених на передвиборну кампанію, незважаючи на можливі претензії своїх «спонсорів», передусім відчули себе обранцями народу й усвідомили необхідність своєї діяльності виключно в інтересах народу України. Народу, що переживає свої далеко не кращі часи і, як це не прикро, у більшості своїй розчарованого у можливостях нинішніх владних структур навести у країні елементарний порядок, що забезпечує нормальний розвиток суспільства, тобто передусім — створення необхідної кількості робочих місць для тих, хто поки ще може і хоче працювати у сфері виробництва, а не займатися дистриб’юторством імпортної продукції.
2. Надійно перекрити на законодавчому рівні всі канали, що дозволяють відводити український капітал у тіньовий сектор і різного роду офшори. Довести до кінця всі колишні парламентські розслідування щодо осіб, причетних до корупції і передусім членів нинішнього парламенту.
3. Сконцентрувати законодавчу діяльність на вишукуванні можливостей реального покращання життя найбільш незахищених верств населення, передусім дітей, людей похилого віку, інвалідів і тих, хто внаслідок різного роду негативних обставин вже опинився нижче сьогоднішньої соціальної ватерлінії. Для цього зовсім не обов’язково позбавляти і без того мізерних пільг чорнобильців, пенсіонерів, донорів та інші категорії громадян, що заслужили і отримали їх як державне заохочення. Достатньо добре придивитися до витрачання місцевих бюджетів і припинити як помпезне містобудування, так і повсюдне спорудження храмів- новобудов і каплиць. Думаю, що сьогодні облаштування дитячих притулків і притулків для бездомних — справа більш богоугодна й потрібна.
Багато хто з депутатів вважає, що коли вони виграли вибори, то таким чином дістали «індульгенцію» мало не на все, рокiв так на чотири. Повірте, хто подумав так, той вже не депутат. Тому що відповідати доведеться, і дуже швидко. Мої накази зумовлено багаторічним досвідом практичного політика і перевірені численними зустрічами з виборцями.
Отже, сподіваюся, що першим вдалим тестом на конструктивність може стати обрання керівництва Верховної Ради. І якщо хтось надумається лукавити, нехай пригадає приказку: «Брехнею весь світ обійдеш — назад не вернешся!»
Успіх нації і народу, що відрядив своїх обранців до парламенту, залежить від багатьох чинників. Але навіть згадуючи геній Наполеона, здавалося б, передусім — полководця, мені передусім згадується його Цивільний кодекс, що в загальних рисах чинний і донині.
Перше, що треба зробити за великим рахунком — прийняти Податковий кодекс, що стимулює національне виробництво, по можливості, не відкладаючи, і Митний, і так само швидко підправити «заветований» Президентом Цивільний. Ось це і є справді свята трійця нашої економіки, якій бракує «легкого дихання».
Друге начебто випливає з першого: забезпечення правопорядку. Серед практичних заходів — і поправки до вже прийнятого Карного кодексу, і вдосконалення судової та правоохоронної систем. У цьому плані потрібно розглянути можливість диференційованого всенародного обрання суддів і прокурорів, що зарекомендували себе найбільш справедливими. І — довічно, але не всіх поспіль.
Забезпечувати їх, як і інших держслужбовців, так, щоб вимагати хабарі було набагато невигідніше, ніж служити чесно, а потім отримувати пристойну пенсію. Оскільки й це можливе лише при звільненні економіки від величезного шлейфа «тіні», передбачити поетапне проведення реформи держслужби на суворій конкурсній основі, з обов’язковим і неформальним складанням іспитів з профілю роботи, історії, державної мови, а при необхідності — й інших.
Третє — в порядку звичного переліку, але аж ніяк не за значущістю — питання освіти, науки, культури і духовності. Насправді вони і є першовизначальними. І тому з практичних кроків пропоную розглянути можливість залучення до роботи спеціальних Комітетів ВР з правом вирішального голосу представників культурних і наукових центрів, які проходили б попередній конкурсний добір, а заодно й набували б почесної відповідальності — нести всі авторські права й обов’язки за кваліфіковане прийняття ухвал зі спеціальних питань законотворчості.
І нарешті, відповідним Комітетам ВР розпочати розробку нового типу законодавства, що дає гарантії цивілізованого розвитку еколого-економічного комплексу.
Зрозуміло, що маю всі підстави сподіватися, що депутати не забудуть і про, здавалося б, головне для них — про проблеми, пов’язані з невизначеністю самої системи влади в Україні. Визначтеся, хто ж персоніфіковано відповідатиме за реальне життя народу, — наприклад, партія чи блок, що перемогли за партійними списками і сформували уряд. Або ж все ж таки Президент, який також належить до певної партії. Щоб народ вже чітко знав на наступних виборах — кого вже точно не обирати, а кому ще «можна обдурити раз, можна — два, але не вдасться ошукувати нескінченно».
І ще — не треба забувати, що й найвідчайдушнішим з депутатів все одно доведеться зустрічатися з людьми і дивитися їм у вічі. А очі, як відомо, — дзеркало душі. А шлях душі — це вже шлях до Бога.
Ось це я рекомендую народним обранцям не забувати ні в якому разі.
