«Об неї (Україну — Є.Д. ) витирають ноги», — написав Олександр Стрілецький («День» від 8.02.2003) . За що ж об нас «витирають ноги»? Багато за що, в тому числі й за свободу слова. Хоча наші політики й політологи твердять, що тут у нас «все о’кей». У відповідь на звинувачення в тому, що українська влада давить на ЗМІ, політолог Максим Михайленко («День», № 42) пише: «Якщо відкинути стереотипи, то щось на зразок цього можна сказати про будь-яку країну».
У чому ж помилка політолога? Він не розрізняє таких понять, як «стан» і «процес». Бо кожна країна є унікальною. А свобода слова — це, безсумнівно, процес. Тому логічно тут запровадити, припустімо, десятибальну шкалу, як із горезвісної корупції.
Отже, у Туркменбаші і «бацьки» («брати» за СНД) — всього 1 (один) бал, а у британських ЗМІ — 10. Можливо, комусь невідомо, але в американських журналістів рейтинг нижчий — 9 балів (аналіз до військової цензури — перед Іраком). Американські ЗМІ респектабельніші. Британські ж репортери кусають, як собаки. Можливо, тому, що «журналіст — сторожовий пес демократії» — британське «ноу-хау»...
Чи схожі на «сторожових псів» українські регіональні та районні журналісти, які здригаються і покриваються холодним потом при словах «губернатор» чи «голова райдержадміністрації»?
Цитую далі: «... в Україні посилився вплив на ЗМІ з боку фінансово-промислових груп...» Вибачте, але перед нами типовий зразок самоцензури (останнє, як відомо, наслідок цензури). Адже не впливають, а володіють! Для них ЗМІ — це ОРГАН. Для громадянина ж ЗМІ — це ТРИБУНА.
Не можна писати про свободу слова, що «це — світ... привабливих фантазій, створений за декілька сторіч ліберальною думкою». Адже «День» вже провів дискусію на цю тему. Причина — в наших злиднях. Бо в багатих країнах ІСТИНА — це ліквідний товар. Так і Чехов писав про нас нещасних, які ще не видушили з себе раба. Зараз у нас зі свободи слова менше п’яти балів, але чому ми не можемо наздогнати британців?
А спробуймо уявити: приходить на УТ-1 дійсно «новий» лідер і говорить: «Що ви тут виробляєте за гроші платників податків? А нумо, відкриваймо прямий ефір для всіх впливових політичних сил. Ніякого ОРГАНУ! Хай живе ТРИБУНА!» До речі, це можна зробити і в бідній країні.
Так що «ноги витирають» об істеблішмент. Але істеблішменти приходять і йдуть, а ми, нещасні (в значенні — народ) залишаємося.
