Нарешті настає пора відпусток, і після наполегливої праці багато хто поспішає на заслужений літній відпочинок. «День» же продовжує запитувати своїх невтомних експертів, що хорошого чи поганого, на їхню думку, сталося за минулий тиждень.
Лілія ПУСТОВІТ, дизайнер:
— Приємним для мене за минулий тиждень було те, що кожного дня йшли дощі: я дуже люблю дощ. Також можна назвати хорошим те, що після дуже напруженого графіку роботи цей тиждень для мене — останній перед відпусткою.
Леонід ФІНКЕЛЬШТЕЙН, головний редактор видавництва «Факт»:
— Оскільки я працюю у видавництві, то найголовніше для мене — існування та нормальний розвиток мого видавництва. Бо, я вважаю, це потрібно не тільки мені, але й усім нам. Тому все хороше і погане у мене тісно пов’язане тільки з видавництвом. Хорошим за цей тиждень було те, що ми впоралися з графіком і приблизно через місяць будемо мати декілька нових, дуже красивих, хороших і корисних книжок. Крім того, за цей тиждень окреслилися і перспективні плани на майбутнє. Тривають плідні творчі стосунки з авторами, упорядниками, готуються до виходу книги, і це дуже добре, це нас дуже радує. Щодо поганого, то не знаю, чи можна назвати це поганим — настав час iти у відпустку. З одного боку я дуже радий, що буквально за кілька днів буду вже ловити рибу. А з другого — душа болить за те, що буде за час відпустки в моєму рідному видавництві. А ще останнім часом я, на жаль, переконався, що для того, щоб робити корисне країні, треба якомога більше слідкувати за тим, що в ній дiється. Тому що іноді з такою силою «б’є по голові», що думаєш про це набагато більше, аніж про свою роботу, яка, я в цьому впевнений, приносить набагато більше користі країні, ніж сутички між посадовцями, які більше говорять, аніж роблять. Я намагаюся робити свою справу, робити те, що, на мій погляд, країні конче потрібно, а не думати про те, що в ній сьогодні хорошого чи поганого відбувається. Хоча, як кажуть люди, які за цим слідкують, поки що більше поганого.
Олеся КРАВЧУК, журналіст «Тернопільської газети»:
— На жаль, чомусь неприємні ситуації у житті останнім часом трапляються частіше. Хоча я переконана, що все залежить від того, як людина сприймає усе. Адже якщо ми налаштовуємо себе на погане, воно обов’язково трапиться. У свою чергу ще колись Дейл Карнегі радив зробити з кислого лимону солодкий лимонад. Все ж почну з неприємного. Минулого тижня тривожна звістка сколихнула тернополян — 6-річний хлопчик, якого шукали та вважали зниклим безвісти, знайшовся, але вже... мертвим. Сашка шукали по всій Україні 13 діб, з 21 червня. Одразу все місто зарясніло повідомленнями на стовпах та у ЗМІ на кшталт: «Допоможіть знайти хлопчика. Особливі прикмети дитини». А хлопчик просто не дійшов до дому, і тільки якихось 500 метрів. Сашко був особливою дитиною: він не розмовляв і ніби жив у своєму власному світі. За кілька днів після його зникнення говорили, що дитину бачили у Львові з циганами, проте ці чутки не підтвердилися. Тим часом у Тернополі «прочісували» річку і лісопосадки, що розташовані поблизу. 2 липня робітники, які проводили ремонтні роботи у зоні зникнення хлопчика, підняли бетонні плити і там знайшли тіло хлопчика у канаві. За попередніми висновками, смерть настала внаслідок утоплення. Шкода батьків і рідних дитини, проте є надія, що там, де Сашко зараз — йому краще, аніж було тут, у часом незрозумілому світі щоденних клопотів. Найприємнішим у моєму житті є спілкування з різними людьми. У 2000/2001 році я навчалася в одному з університетів США. В Америці, окрім навчання, я мала змогу ще й познайомитися з цікавими людьми з багатьох країн світу. Відтак я потоваришувала з молодими людьми з Індії, Бразилії, Франції, Німеччини, Вірменії тощо. Проте найкращою подругою, яку я зустріла в США, стала Ірина Крисько з міста Чернігів. Іра була своєрідним «гідом» у невідомій для мене країні, позаяк це був її другий візит до Америки. Ми давно не бачилися після приїзду, а минулого тижня Іринка вирішила навідати мене у Тернополі. Отут вже я стала її провідником по Західній Україні. Показуючи своїй гості відомі місця Тернополя, я сама ніби по-новому дивилася на них її очима. Це, мабуть, найприємніше, що трапилося за минулий тиждень. На власному досвіді завжди переконуюся, що життя насправді смугасте — чорна смуга обов’язково зміниться білою, і навпаки. Без падінь, на жаль, не буває злетів, і ми просто змушені з цим миритися.
