Мера столиці Олександра Омельченка можна привітати з досягнутими успіхами. За темпами зростання, обсягами інвестицій та розвитком соціальних програм Київ значно перевершив усі інші обласні центри України, включаючи і Крим. Але, як кажуть, кожна медаль має два боки.
З одного — це здається вельми відрадним. Справді, багато показників радують. Висока трудова зайнятість. Рівень середньої заробітної плати значно вищий, ніж у країні. Ціни на основні товари повсякденного вжитку не перевищують середніх в Україні. На хліб найнижча ціна. Неухильне зростання будівництва житла. Хороше електро-, тепло- та водопостачання, в тому числі й гарячої води. Безліч культурних, спортивних і шоу- програм. Усе це та багато іншого робить життя киян значно якіснішим порівняно з жителями інших регіонів.
З іншого (зворотного) боку медалі — не все виглядає настільки хороше з погляду перспективи. Річ у тім, що вищезгадані сприятливі обставини виявляються привабливими для жителів багатьох інших населених пунктів України, які страждають через низьку ділову активність і, отже, високе безробіття та малу заробітну плату. А завдяки скасуванню прописки перед ними з’являється можливість «узяти» Київ. Іншими словами, відкриваються всі шлюзи для значного притоку мігрантів до Києва. Серед них помітну частку становить категорія представників місцевих еліт, які вбачають для себе в столиці кращі перспективи. Будучи заможними людьми, вони назавжди в ній осідають.
Здавалося б, з одного боку, це добре. Київ, який бурхливо розвивається, потребує притоку кваліфікованої робочої сили. Підвищується конкуренція на ринку праці й, отже, зростає якість робіт і продукції. А з іншого боку, це погано. Погано для населених пунктів, із яких триває витік мізків та трудових ресурсів. Знижується інтелектуальний і професіонально-трудовий потенціал, що не може не позначитися на подальшому розвитку цих міст. Отже, це погано і для України загалом. Як відомо, така міграція породжує цілий комплекс проблем соціального характеру. Це добре видно з тих наслідків, які виникають у зв’язку з міграцією громадян України до інших країн у пошуках кращої долі, передусім роботи.
У контексті сказаного чітко видно, що бурхливе зростання Києва відбуватиметься за рахунок розвитку інших міст України. Як у колишньому СРСР або нинішній Росії: Москва завжди прагнула акумулювати кращі ресурси, в тому числі й трудові. Зараз у незалежній Україні це робить Київ.
Очевидно, явно несумірний розвиток столиці та регіонів є негативним чинником. До чого це призводить? Передусім до того, що Київ дедалі більше перетворюватиметься на мегаполіс із багатомільйонним населенням. Він зростатиме й угору, і вшир. Уже нині існують плани будівництва цілих кварталів висотних будинків до 30 поверхів та приєднання сусідніх населених пунктів міського типу до Києва. Але, що важливо, із його зростанням виникатимуть нові проблеми, які властиві мегаполісам. Отже, нинішні, наприклад, транспортні проблеми, порівняно з ними здаватимуться «квіточками». Тому ілюзорним здається прагнення «батьків» міста вирішити нинішні насущні проблеми Києва з допомогою нарощування дедалі нових і нових обсягів інвестицій. Усе йтиме за колом: більше інвестицій — додатковий притік мігрантів — нові проблеми — нові інвестиції тощо. Гонитва за привидом. Мабуть, зростання Києва-монстра припиниться тоді, коли, по-перше, умови життя в столиці для основної частини городян погіршаться настільки, що перестануть приваблювати мігрантів, і, по-друге, відбудеться зростання ділової активності на периферії і пов’язаного з ним покращання якості життя.
Якщо редакція «Дня» вбачає (як і автор цих рядків) у вищевикладеному серйозну проблему, яка насувається на Київ, то доцільно завчасно розпочати її публічне обговорення. Хотілося б почути, що думають стосовно цього наш головний градоначальник і депутати міськради. Також цікаво було б дізнатися думку урядових чиновників і народних депутатів, до компетенції яких входить питання про значний дисбаланс у розвитку столиці й інших міст України. І, безумовно, важливо знати думку пересічних громадян про підняті тут питання.
