Цього року кожен уїк-енд травня у Києві видався святковим. У вихідні колони відпочиваючих цілодобово трамбують бруківку старовинного міста-героя. Концентрація подій у столиці відволікла увагу від поганих новин. Минулого тижня Україну, на щастя, обійшли стихійні лиха і негаразди. Негатив і позитив розподілився за регіональною ознакою після матчу між «Динамо» та «Шахтарем». Донеччани — у смутку. Кияни — торжествують. Продовжуючи нашу суботню рубрику, «День» знову запитує у своїх читачів і експертів:
ЩО ГАРНОГО І ЩО ПОГАНОГО ТРАПИЛОСЯ МИНУЛОГО ТИЖНЯ?
Василь ФЕДЧУК, головний редактор Волинського обласного радіо:
— Приємна новина, що у нас вийшла книжка «У вихорі війни» про моє рідне село Доросині, де я закінчив школу, а потім звідти вже пішов у світ. Це вже друга книжка про мою батьківщину. Перша книга роману-хроніки мала назву «На шляхах звивистих». Ми її робили спільно із моїм шкільним вчителем. Моєму селу у цьому році виповнюється 555 років від першої писемної згадки. Книжка художньо-документальна, з конкретними фактами і подіями. У ній йдеться про трагічні події 1941—1945 років, які пройшли нещадним вихором через долі наших дідів — створення перших загонів УПА, масовий призов на фронт і нещасна доля 17-літок, котрих у серпні—вересні 1944 року забрали у військові табори аж за Волгу, щоб вони не поповнили лави УПА. Вихід цієї книжки — велика приємність. Мій учитель Степан Курило-Шванс — автор книги, а я — її співавтор. Минулого тижня я отримав перший примірник цієї книжки, а через тиждень вона буде надрукована вже великим накладом. Але мене опечалює те, що автор побачив тільки комп’ютерну роздруківку. Шостого квітня я привіз книгу йому на підпис, а десятого його серце не витримало і він помер. Так що книжка уже вийшла, на жаль, без нього. Минулої неділі ми пом’янули його душу, яка відлетіла з нашої грішної землі.
А взагалі мене дуже тривожить ситуація із сучасним книговидавництвом. Вихід «У вихорі війни», як і попередньої книжки, став можливим тільки завдяки учням нашого вчителя, які допомагали коштами.
Добре, що нашим хлопцям не довелося воювати в Іраку, бо я дуже переживав за них. Ця країна розташована далеко від України, але доля її народу хвилює людей у всьому світі.
Зараз у нас проходить Міжнародна наукова конференція вчених-істориків з польсько-українських відносин на тему «Уроки Другої світової війни». Малим я бачив страхіття 1943—1944 років. Мені, як людині, що пережила це, хочеться, щоб ми менше ворушили цю тему і вона стала справою істориків. Інакше це буде негативно відбиватися на майбутньому поколінні.
Андрій КУРКОВ, письменник:
— Якщо починати з найгіршого, то це, звісно, землетрус в Алжирі і дивні події з вибухами маршруток у Вінниці. А гарні новини у мене персональні. Я нарешті прибрав у своєму кабінеті — викинув багато сміття. Зовсім недавно отримав запрошення на презентації в Відні і Парижі. У Франції у мене буде кілька виступів у різних місцях, включаючи в’язниці. 11 червня в центрі Парижа буде велика презентація книги, яку я зробив з відомим художником Зві Мільштайном. Він вручну надрукував усі гравюри до неї, тому книга вийде накладом лише 100 примірників. А до французької в’язниці мене запросила адміністрація містечка Альгієм у провінції Пуату Шаранг після перевидання «Приятеля небіжчика». Але й крім того, під час служби в армії я був охоронцем в одеській в’язниці, і французи хочуть, щоб я порівняв умови утримання ув’язнених України та Франції.
