Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Кого підтримають силовики?

6 листопада, 2009 - 00:00
МАЛЮНОК IГОРЯ ЛУК’ЯНЧЕНКА

Один із керівників зовнішньої розвідки колишнього Союзу написав у своїй книжці: «Власть может быть ослеплена сознанием собственного всемогущества и всезнання, она с презрением отвергает все то, что идет вразрез с ее концепциями. ...В информации не нуждается только высокомерное могущество. Она не нужна и власти, парализованной собственной слабостью. Власть с закрытыми глазами делает то, что диктуют ей неумолимые обстоятельства». (Л. В. Шебаршин «Рука Москвы»).

За роки незалежності всі ми були свідками того, як українська влада робила те, що диктували їй обставини, недолюблювала силовиків, не довіряла їм, а іноді просто боялася. На мій погляд, це пов’язано з тим, що високопосадовці, потрапляючи у високі державні крісла, перш за все обслуговували власні інтереси, а тільки потім — інтереси держави. Інакше чим можна пояснити патологічну боязнь прослуховування в українських високопосадовців? Чого боятися прослуховування людині, яка на високій державній посаді дбає про інтереси держави? Нехай слухають: всі переконаються, що посадовець чесна людина, тільки додаткова реклама. На мій погляд, постійне прослуховування — це найкращий захист чесного високопосадовця від провокацій, тиску, стороннього впливу. А якщо у високопосадовця, вибачте за слово, «рильце в пушку», то яка може бути довіра і повага до спецслужб, коли підскакуєш при кожному клацанні у слухавці. Представників спецслужб я також не ідеалізую. На жаль, дехто з них перейшов із позиції служити державі на позиції прислужувати окремим політикам і олігархам.

Але будь-який реформатор, що приходить до влади, не може обійтися без силовиків. Як можна боротися зі злочинністю без участі силовиків? Всі майбутні кандидати в президенти обіцяють нам боротися з корупцією. Як можна без силовиків подолати корупцію?

Цілком зрозуміло, що будь-який політик, що приходить до влади і бажає щось змінити на краще, не може зробити нічого без підтримки силовиків.

Виникає логічне запитання: а кого із майбутніх кандидатів підтримають силовики? Я цілком згоден, що силовики мають бути поза політикою, але це стосується тих, хто на державній службі. Але є ще громадські об’єднання, наприклад «Сила і Честь». Після оголошення про її створення я чомусь жодного разу не бачив її голову Ігоря Смешка на жодному із телеканалів у численних політичних ток-шоу, на які постійно запрошують чомусь тих самих політиків. Навіть в інтернеті я не зміг знайти свіжої інформації, зокрема, яку політичну силу підтримуватимуть силовики на майбутніх президентських виборах. Адже це прекрасний тест: якщо кандидат збирається щось змінити на краще в країні, йому обов’язково потрібна підтримка силовиків, а якщо політична сила йде у владу, щоб збагатитися за рахунок грабунку беззахисних громадян, то такій політичній силі силовики не потрібні — їм потрібен хаос і безвладдя.

Цікаво, хто-небудь із майбутніх кандидатів у президенти звертався до пана Смешка за підтримкою? На мій погляд, силовикам також потрібно займати більш активну позицію. За перше півріччя 2009 року ВВП зменшився на 20 відсотків, промислове виробництво — майже на третину, гривня щодо долара подешевшала майже вдвічі, що є найгіршими показниками не тільки в Європі, а й у СНД. Якщо за таких умов на найвищу державну посаду претендують ті, хто здатен лише на передвиборні обіцянки та обклеювання країни дорогущими білбордами із зображенням себе, улюблених, то силовики мають брати ініціативу у свої руки, висувати власного кандидата й дати народу можливість вибору.

Анатолій ШТАНЬКО, кандидат технічних наук, Київ
Газета: 
Рубрика: