Україна — країна контрастів та феноменів. Норми права та просто здоровий глузд часто-густо отримують непереможний удар повсякденних українських реалій. Наприклад, ніхто із іноземців не може зрозуміти (особливо ті, хто бували в Україні і знають, що ціни в нас європейські), як можна жити в країні, де середня зарплата при-близно 200 євро? І не тільки жити, а ще й вдягатись, їздити відпочивати, купувати машини та будинки. Тільки в Україні можлива відміна указів президента країни районним судом, як це траплялось 2006 року, або відміна рішень Центральної виборчої комісії. Тільки в нас кожна бабуся назве вам без проблем ціну на газ, закріплену в міжнародних угодах, або всіх 450 депутатів разом зі всіма міністрами Кабміну та інших вищих чиновників.
От, власне, в цьому і полягає особливість української ментальності: нам легше розібратись із глобальними світовими кризами, ніж вирішити, хто буде підмітати нашу браму. Гарним прикладом є діяльність Львівської обласної ради. Наша рідна обласна рада (себто її депутатський корпус) зазвичай, як співали, «впереди планеты всей». Що не день — ухвала щодо кардинальних для життя кожного українця питань. Вона першою визнає нового Президента, вона закликає до кадрових змін в уряді або в центральних органах державної влади, вона закликає до відставки уряду в цілому або його окремих міністрів зокрема. Вона навіть готова сама собою пожертвувати (попросити Президента себе розпустити) заради ідеї та України. Вона вважає, що, наприклад, Верховна Рада нелегітимна і тому вчасно вказує на ці недоліки в роботі, закликаючи провести її перевибори. І це тільки ухвали, що пройшли голосування депутатів. А скільки ламається списів у залі засідань та на трибуні! І все це задля «майбутнього України».
До чого наводився цей приклад? Використовуючи даний приклад, можна краще побачити особливості менталітету нашого населення, а відповідно і владних органів. Ухвалювати заклики та відозви щодо питань, які не належать до безпосередньої компетенції, набагато легше, ніж займатися постійною та кропіткою роботою на благо області. Крім того, подібні заяви почує або прочитає в новинах вся Україна, а хто дізнається або кому буде цікаво про ремонт дороги десь у Бродівському районі? А органи влади — це квінтесенція ментальності самого населення. В Україні багато хто готовий говорити про глобальні проблеми, але рідко справа доходить до прозаїчних речей, на кшталт власної вулиці або прибудинкової території, власної громади та захисту власних елементарних прав: на якісне життя, на право вибору, на честь та гідність.
У суспільстві постійно точиться розмова щодо стратегічних цілей України та самореалізації її народу. Як на мене, головним лозунгом подальших років для кожного українця має стати мотто зелених: «Думай глобально, дій локально». Коли ми почнемо втілювати в життя цей принцип, ми створимо кожен у своїй громаді собі омріяний «садочок вишневий» та й просто гідні умови для життя і самореалізації. А в глобальному аспекті це нарешті призведе до втрати інтересу кожної бабусі до світового ринку газу. І саме тоді ми і будемо жити щасливо.
