Упродовж Зеленого тижня тернополяни, як і всі українці, готувалися до одного з найбільших Дванадесятих свят церковного календаря — Пресвятої Трійці. У суботу оселі заклечають лепехою і смарагдовими гілками дерев, назбирають зілля, яке в неділю понесуть освячувати до храму... На Зелені свята в Тернопільській області відбудуться два фестивалі. Шанувальникам народного мистецтва варто податися в село Стіжок Шумського району, де в урочищі Данилів град відбудеться вже традиційний фестиваль «Братина». А от відчути дух середньовіччя можна на фестивалі Бережанського замку в замку Синявських XVI століття. Організатори обіцяють покази моделей вбрання тогочасної епохи, вистави театрів вогню і тіней, відтворення давніх легенд, що має стати родзинкою свята. Цього тижня приємним подарунком до Дня журналіста для редакції обласної газети «Свобода» (нічого спільного не має із політичним об’єднанням) була перемога на Всеукраїнському конкурсі Національної спілки журналістів України в номінації «Краща обласна газета».
Андрій МАСТЮХ, депутат Тернопільської міської ради, директор КП «Тернопільелектротранс»:
— За оприлюдненими результатами опитування Центру Разумкова, майже половина українців (48,7%) вважають, що теперішня влада вдається до політичних репресій. Рівень повної підтримки діяльності Президента у травні склав 9,7%, не підтримки — 46,7% опитаних. Діяльність Верховної Ради та уряду не підтримує абсолютна більшість опитаних (60,1% та 56,3% відповідно), повністю підтримують — 3,7% та 5,1% відповідно. Отже, висновок такий: не хоче народ, жуючи китайську гречку, більше слухати про світле майбутнє! Заледве животіючи на мізерні пенсії та куці зарплати, покладається тільки на власні сили і спідлоба споглядає за перебігом подій на політичному олімпі. Колотнеча довкола цін на газ, переполох щодо Євро-2012, політичні переслідування опозиціонерів, закриття в Донецьку українських шкіл, загравання з мовним питанням, червоний прапор та нові «ідеї» галичаноненависника Табачника, наче вода камінь, точать людське терпіння. Чи надовго ще його вистачить?
Хоч би як там було, сірі політичні будні розфарбували діти. На літературному фестивалі «Дивокрай» у Тернополі юні таланти розцяцькували екскурсійний тролейбус. Настрою додала й перспектива обласного центру стати містом з найбільшою кількістю пам’ятників. До 24 серпня на Театральному майдані має постати пам’ятник Незалежності України. Втішно також і від того, що тепер плесом Тернопільського ставу знову курсуватиме два теплоходи. У понеділок від пристані вперше після багаторічної перерви і ремонту відшвартувався «Капітан Парій», тепер уже двопалубний.
Тож висновок за тиждень, що минув, один: хоч би які політичні коти шкрябали на душі, треба озирнутися довкола і, не чекаючи ні на кого, змінювати своє життя, місто й країну на краще.
Леоніда ГЕТЬМАН, жителька села Бакоти Кременецького району:
— Позитивом уже є те, що надворі літо. Звичайно, роздивитися всі його барви можна лише в полі, на луках, у лісі. Саме там торкаєшся серцем кожної стеблинки, квіточки, травинки, листочка й відчуваєш життєдайну силу природи. Я живу на мальовничому хуторі Данівщина, над річкою, що біжить попід горою Сімащиною. На тій горі росте багато лікарських рослин, суниць, а трохи пізніше попід кошлатими соснами з’являться маслюки. І їх буває видимо-невидимо. Тут і збираємо квіти, трави, що їх освячуємо на Зелені свята. І це велика радість для нас. Зате дуже прикро від того, що не в пошані, на жаль, у нашій державі праця селянина — молоко, м’ясо здаємо заготівельникам за безцінь. Отож, щоб вивчити сина, довелося поневірятися по заробітках в Італії. Саме на чужині найбільше цінується тепло рідної землі та її краса. Погано те, що, крім нас із чоловіком, на нашому хуторі вже ніхто не живе — навколо запустілі хати. Щоправда, в нашій домівці є газ. Це єдиний газифікований будинок на все село Бакоти. Нам вдалося провести блакитне паливо із сусіднього населеного пункту, яке ближче до нашого хутора, ніж своє. Радію, що побувала цього тижня в гостях у внуків. Тішуся, що найстарша, дванадцятирічна Яночка, яка танцює в зразковому театрі танцю «Посмішка» Тернопільського міського центру дитячої творчості, разом із колективом у четвер поїхала в сонячну Болгарію на ІІІ Міжнародний фестиваль «Твоя казка», що проходить у Варні.
Ігор ХОРОШ, селекціонер:
— Я можу говорити тільки про хороше тому, що цього тижня в нашому салоні квітів відбулася чергова десята виставка ірисів «Ірида-2011». Щороку вона привертає увагу не лише жителів Тернополя, а й інших областей України. Було представлено чотириста п’ятдесят сортів. Серед них вісімдесят п’ять — це мої особисті роботи, над якими я працював більше десяти років. Щороку я випускаю в середньому по сім сортів, які реєструють в Міжнародному ірисовому товаристві в США. Цього року представив на суд любителям сорти «Ліна Костенко», «Сніг у Флоренції», «Грозова увертюра», «Три дні літа», «Звуки трембіти», «Казка про ріпку», «Льодовиковий період», «Пізній вечір у Сорренто», «Серце Мальвіни», «Країна мандаринок». Тепер вони зареєстровані офіційно, інтродуковані в Україні. Тобто на рівні з іншими ірисами світу мають право завойовувати сади й колекції. А ще — цього тижня ми отримали приємну звістку з Парижа, де на Міжнародному конкурсі «Франс-Ірис Париж-2011» наш сорт «Черемош» одержав приз французьких журналістів.
Ярослава ПАРХОМЧУК, журналіст, кореспондент газети «Вільне життя плюс», член Національної спілки журналістів України:
— Цього тижня в моєму житті було чимало позитиву. Презентувавши свою книжку «Снилося жито хлопчині» в Тернополі та Бережанах, я представляла її в селі Плотича Козівського району. Серед героїв трьох сотень матеріалів — нарисів, спогадів, новел — є жителі й цього населеного пункту. Професійне свято зустріла в селі Конюхи того ж району, де мене вітали люди, яких уже знають читачі обласної газети «Свобода», де я пропрацювала двадцять років, і того дня відкривала їх читачам «Вільного життя плюс», бо почала працювати в цьому виданні від Дня журналіста. І ці вітання були найприємнішими, найщирішими. Навіть призабула образу за те, що на святковий день не згадала ні Національна спілка журналістів, ні обласна влада, хоч у мене за плечима — сорок п’ять років журналістської праці, чимало за цей час виховала представників молодої зміни. Дуже порадувала зустріч із листоношами Бережанського, Підгаєцького, Козівського районів, більшість із яких — мої давні приятелі. Переважно я пишу про проблеми села, тож маю багатьох шанувальників у нашому краї. Тішуся, що маю визнання серед читачів, як народний журналіст. А мою книжку «Снилося жито хлопчині» критики визнали Книгою року на Тернопільщині. Коли готувала матеріали в Козівському районі, почула страшну звістку. У понеділок у жалобі було все село Росохуватець — зі США привезли дев’ятнадцятирічну Настю Теслю. Пробувши на стажуванні два тижні, вона разом з однокурсником їхала велосипедом і потрапила під колеса автобуса. Дівчина загинула. Прикро було також дізнатися, що хлопець із села Бишки майже півроку працював на російському заводі, куди поїхав за оголошенням, і не отримав зароблених грошей. Виживають, як можуть, у селі Конюхи, бо немає роботи. А там три тисячі жителів, майже тридцять багатодітних сімей, у яких по дев’ятеро, десятеро, одинадцятеро дітей.
...Отож, хто в Москву, хто до Києва подається на заробітки. Буряки раніше сіяли по 30-50 сотих, а тепер — по 10-15, щоб хоча б мати мішок-два цукру. Колись колгосп був багатий. Лише парк автомобілів налічував вісімдесят одиниць, а сільськогосподарської техніки було ще більше. Та все порозбирали керівники, а ніхто із селян не отримав майнового паю. Усе це дуже прикро...
