Ми продовжуємо друкувати листи наших читачів, в яких вони висловлюють свою позицію з приводу військового конфлікту у Перській затоці. Початок — у випусках «Пошти «Дня» №№ 39 та 56. Як ви могли помітити, викладені думки — часом прямо протилежні, але всіх авторів турбує небезпека поширення локального конфлікту, що може поставити світ на межу глобальної катастрофи.
Розв’язавши війну проти Іраку без санкції ООН, президент США Буш та його союзники стали на шлях самосуду над суверенною державою. Вони не представили світовому співтовариству доказів того, що Ірак має зброю масового знищення. Інспектори ООН не знайшли в Іраку такої зброї, але Буш та Блер не захотіли слухати інспекторів, бездоказово звинувативши їх у приховуванні інформації. Гігантську мілітаристську машину вже було заведено, а молох війни потребував жертв. Приводом для початку війни стала сентенція, яка не вкладається в голові: США повинні попередити загрозу нападу і напасти першими. Ковбоя, який заради безпечного пересування вулицею відкрив би пальбу по перехожих, негайно б заарештували та віддали під суд. Або ж відправили на лікування, якщо бідолаха не при своєму розумі. Але у США нагромаджено стільки зброї та військової могутності, що ніхто навіть не наважується назвати уряд, який запалив на нашій, не такій уже великій планеті, пожежу війни, — злочинним.
Можливо, планета Земля — єдина у Всесвіті, на якій існує життя, людська цивілізація, і тому будь-яка війна — злочин проти людства. Звичайно, можна прикриватися диктаторським режимом Саддама Хусейна, як щитом, щоб нічого не бачити і не чути. Ідеологи війни намагаються знайти їй виправдання, одягаючи свої аргументи у білі шати наукоподібних тез про благодійну місію США у справі боротьби зі світовим злом. Вони накреслили на планеті «вісь зла» і вирішили, що світ можна перевернути у кращий бік, схопивши його за цю вісь. І вже у багатьох правителів прогинаються спини перед єдиною всемогутньою державою, і, щоб знайти своє місце під сонцем її прихильності, вони розпинають земну кулю бомбами. Запанувало право сильного вирiшувати поза правом і законом. Багатомільйонні демонстрації протесту людей доброї волі проти війни намагаються зупинити некеровану мілітаристську машину. Якщо Буш воює проти Саддама Хусейна, то нехай дістає його із бункера і не чіпає мирне населення. А якщо населення озброюєть ся і стріляє у військових антиіракської коаліції, то до чого тоді тут міф про визволителів? Народ завжди воює з окупантами. Навіть якщо ним править диктатор. Коли «новий порядок» встановлюють бомбами, то яка різниця, від кого вони падають на голову.
Буш — особливо небезпечний, тому що він діє в умовах глобалізації, коли одна людина може поставити світ на межу глобальної катастрофи. Планетарна політична гра у «вісь зла» не примножує сили добра. Антиіракська коаліція претендує на звання «осі добра», але її хода нагадує сюжет картини Пітера Брейгеля старшого, коли сліпий веде сліпого, і вони падають один за одним у безодню. Така «вісь сліпих» чомусь узяла на себе місію поводиря у зрячих.
Війна в Іраку стала крахом уявлень про американську демократію. Буш та «яструби», які мислять категоріями часів холодної війни, відкинули країну, що слугувала для багатьох людей взірцем свободи, у середньовічний морок «хрестових походів».
