Колінне благочестя

Відвідавши ранкову службу Божу в Києво-Печерській лаврі, зайшов до однієї з храмових лавок, щоб купити свічки й поставити їх біля святих образів. Але це виявилося не так просто. Саме в цей час у сусідньому храмі преподобних Антонія та Феодосія виголошувалася так звана коліностояльна молитва, тому коли я підійшов до продавців, а їх було аж двоє, вони стояли на колінах, потупивши погляд у землю, й робили вигляд, що мене не помічають. Кликав я їх, кликав, але все одно придбати нічого не зміг, рівно як і зробити якусь невелику пожертву на монастирські потреби. Ось так коліна заважають монастирю добре провадити свою просвітницьку місію та, врешті-решт, наповнювати власний бюджет торгівлею. Напевно, слід узагалі переоцінити роль такого акту духовної впокори перед Господом Богом, як стояння на колінах. Досвід святих подвижників вчить нас, що самим лише стоянням на колінах ще ніхто не досяг праведності, бо для цього потрібні видатні звершення, досягнення, боротьба заради законів Христових. Коли я бачу кожен раз у храмах Києво-Печерської лаври фанатично лежачих на землі вірян, жоден із яких при цьому навіть не може знайти кілька годин увечері для читання духовної літератури, або проходження курсу катехизації, мене долають сумніви, чи таке вже щире оте їхнє стояння на колінах. Немає нічого легшого, ніж постояти перед іконами, впавши лицем на підлогу. Але так складно сказати в товаристві невіруючих: «Ось я християнин і щонеділі ходжу до храму на богослужіння!» — при тому, що Богові все ж таки більше потрібне свідоцтво віри, а не біль у колінах від зайвого стояння на них.