При знайомстві з деклараціями про доходи, поданими претендентами на посаду президента України, виникає запитання: «Хто вони, ці власники запаморочливої нерухомості, вражаючих іномарок і надхмарних прибутків?» Можливо, це вчені, які прославили Україну фундаментальними науковими відкриттями? Або творці ракетної, авіаційної та іншої військової техніки для заміни застарілого радянського озброєння нашої армії? Або підприємці, які модернізували давно застарілі технології гірської металургії та машинобудування? А може, це розробники сучасного швидкісного громадського транспорту, без якого задихаються українські міста? Або творці альтернативних джерел енергії? Цей перелік може продовжити будь-хто. Відповідь буде одна. Серед власників величезних прибутків таких діячів, які б сприяли збільшенню ВВП України та її конкурентоспроможності, немає. Яким же чином їм удається збивати такі статки? На це запитання в деклараціях відповіді, звичайно ж, теж немає. Але, як казав Аврам Лінкольн: «Можна деякий час обдурювати весь народ, можна весь час обдурювати частину народу, але весь час обдурювати весь народ не можна!» І українцям час з’ясувати, чому в нашій країні процвітають нувориші, скоробагатьки й товстосуми, які привласнюють собі величезний шматок «народного пирога», нічого не вкладаючи при цьому в реальну економіку країни. Воістину «через діла праведні не наживеш палати кам’яні». Але це ще не все. Багатії наполегливо рвуться до влади, самовпевнено стверджуючи, наприклад, що вони нібито здатні відразу «збільшити населення України до п’ятдесяти мільйонів, побороти бідність і забезпечити кожному українцеві європейський рівень життя»! Внесок у два з половиною мільйони гривень для них не проблема.
Уїльям Черчилль якось сказав: «Значна частина громадян знає, як керувати країною. На щастя для країни, вони не потрапляють в уряд». На жаль, у нашій країні вони все-таки потрапляють.
