Я передплачую, читаю газету. Це найбільша за форматом і за кількістю аркушів, інтенсивністю видання і порівняно найдешевша газета. Я винахідник із 30-річним стажем, на жаль, одинокий; як було при Союзі, так і зараз винаходам у житті місця немає, хоча наші — унікальні. І перевага в тім, що пропрацював у тісному контакті з природою 43 роки, здобув дві вищі освіти: інженерну і економічну, міг прожити спокійніше у рідному Харкові, але обрав іншу долю — село. І який аналіз: наука для технічного озброєння у якісному плані не дала нічого, особливо тваринництву, там більше всього мук і втрати здоров’я й життів. Щоправда, для справедливості слід похвалити за подрібнювач коренеплодів КПІ-У, який пропрацював у колгоспі 30 років, навіть без змащення, і його украли при розпаді Союзу. А все останнє купуєш і більше думаєш, як підтримати його справність.
Я уже писав у газету (див. «День» № 130 від 27 липня 2012 року) щодо технології безкранового будівництва, що успішно вирішить проблему дешевого житла для молодих сімей і сімей військовослужбовців. Фактично існує неповага держави і до перших, бо їм народжувати і ростити дітей, і до других, адже вони ризикують собою для захисту нашого мирного життя. На жаль, чиновники будівельних міністерств і боси-будівельники цього не визнають. Отримавши патент, я звернувся свого часу до «Держбуду» України. Розпочалася паперова тяганина, яка досі нічим не закінчилася. Так само, як і публікація про модернізований лущильник лише полоскотала Міністерство аграрної політики (див. «День» № 169 від 21 вересня 2012 року). Держава на винаходи уваги не звертає, а бізнес про них не знає...
Володимир ДЬЯКОВ, с. Маринівка, Запорізька область
