Опублікувавши у «Дні» №128 від 19.07.2002 лист Б. Дворнікова «Сага про мільйонерів», ми у редакційному коментарі запропонували нашим читачам i експертам подискутувати з двох питань:
1. Ким простіше бути в Україні — багатим чи бідним?
2. Що необхідно зробити, щоб у вітчизняних мільйонерів з’явився стимул перейти на «легальне становище»?
Сьогодні у дискусію вступає наш постійний читач iз Харкова — юрист Олександр Приймак.
Якби запитання «Дня» було: «Кому в Україні жити добре?», відповісти на нього було б значно складніше. Бо в Україні тепер усім несолодко — від жебрака до Президента. Всі «в напрязі», хоч всяк по- своєму. Але питання сформульовано по-іншому — не жити, а бути кому простіше — багатим чи бідним?
Безсумнівно, простіше бути бідним. Для цього немає потреби докладати особливих зусиль: за тебе це вже зробили інші.
А ось жити все-таки і простіше, і краще багатим. Хоч би тому, що у них більший вибір можливостей: можна залишатися багатим, можна поділитися багатством або відмовитися від його частини, можна стати тим же бідним. Хоч, дійсно, до останнього «чомусь» ніхто не прагне. Та і у всій світовій історії ми по пальцях однієї руки можемо перерахувати мудреців, які добровільно залишили владу і пов’язані з нею володіння. (Особливо виразно цей нерозривний зв’язок виражено в українській мові: влада — власність).
А ось відповідь на запитання, що необхідно зробити, щоб у наших мільйонерів з’явився стимул перейти на «легальне становище», уявляється досить багатогранною. Тому що для його гармонійного, безболісного вирішення мають бути враховані інтереси всіх сторін.
По-перше, багатшим повинен стати весь народ, не кажучи вже про горезвісний середній клас, до якого поки що норовить зарахувати себе ледве чи не кожен наш…жебрак. Коли прошарок мільйонерів буде «покоїтися» на солідному шарі середнього класу, «арії» всіх соціальних груп будуть гармонізовані. І не «звучатимуть» у дисонанс, як зараз, загрожуючи ось-ось перейти у какофонію загального, тупого і безпощадного руйнування. Від відчаю і безвиході…
По-друге, правлячій еліті, звичайно ж, потрібно невідкладно знизити податки, зробивши їх такими, що стимулюють виробництво і попит на товари. Паралельно легалізувати некримінальні наддоходи. Стимулюючи при цьому не тільки мільйонерів, але і виробництво національного продукту. Насамперед у відстаючих, але першочергово значущих областях. Про це говорив і Євген Марчук. І, нарешті, всіляко і безмитно заохочувати меценатство.
По-третє, мільйонерам треба самим бути ближче до народу. Не «жлобитися», а, пам’ятаючи про те, що як приходить, то так і йде, своєчасно і мирно ділитися з ближнім своїм, всіляко практикуючи меценатство і вкладання у свій народ, землю своїх предків, майбутнє своє і дітей своїх.
І нарешті, по-четверте, розв’язання проблем особистої безпеки ніколи не буде успішним при неувазі до вже названого. Але і тут є своя «ізюминка». Охороняти повинен охоронник. Краще, якщо це буде міліціонер. Але і платити, і забезпечувати, і питати з нього треба набагато більше. Вибираючи всією територіальною громадою свого дійсно дорогого «шерифа». Те ж, очевидно, практикувати і стосовно суддів і прокурорів.
Ось тоді в Україні зможе виявитися півтори сотні тисяч, як в Англії, а то й мільйон своїх мільйонерів. Тому що потенційно земля наша більш талановита і родюча. І не тільки чорноземом. Хоч і ним також.
