Події на сході країни змінюються дуже швидко — чи то на лінії розмежування, чи то на окупованій території, чи то на другій лінії, зокрема в Маріуполі. Ці зміни стосуються інформаційно-комунікаційних потоків, настроїв населення, орієнтації на іншу систему цінностей. Вчора одна меншість людей стала більшістю, сьогодні — інша. Адже альтернатива завжди існує.
Якщо 19 годин їхати поїздом із Києва до Маріуполя, то можна підслухати, що турбує населення регіону, на які теми вони сперечаються та якою альтернативною інформацією володіють. Адже одним розповідям пасажирів знайдуться інші, альтернативні розповіді. Це можуть бути веселі бесіди, що переходять у сварки або багатогодинні інтелігентні дискусії. Зараз обидві сторони апелюють фактами, що бачили на власні очі, а не новинами, соціальними мережами. Про своє важке життя розповідають люди із Донецька, спілкуються суржиком, у якому більше українських слів. Хтось сперечається з ними. Хтось мовчазно та сумно слухає. Якась жінка розповідає про воєнні навчання на окупованій території та не хоче повертатися в ті сутужні умови життя, проте вона повинна допомагати родичам.
«Зупинка «Волноваха» 20 хвилин», — повідомляє провідниця. Люди виходять, тягнучи за собою великі валізи, тут же таксисти пропонують довезти до ближнього блокпосту за 50 гривень. Комусь погано — п’є корвалол, хтось швидко біжить до таксі, а хто — до автобуса. Поїзд — це знахідка інших новин та альтернативних думок, цікавих аргументів та прикладів, деякі з яких розповідають пошепки, а деякі виставляють як козир під час суперечок.
КУЛЬТУРА НАДИХАЄ
Інтеграція в єдиний соціокультурний та інформаційний простір об’єднує великі маси. Наприклад, кінорежисер-експериментатор Сашко ПРОТЯГА в інтерв’ю «Марік» (газета «День»), як маріупольці на свій лад називають рідне місто, зазначив: «...за останні роки місто пережило щось, що ми з друзями напівжартома називаємо Маріупольським ренесансом. З’явилося багато низових проектів, рухів, ініціатив, малих і середніх бізнесів, про що раніше годі було думати». І молодь долучається до різноманітних заходів. Георгій Почепцов висловив цікаву думку: «...у бюрократичній системі повинна бути структура, на якій лежить відповідальність. Коли відповідальність лежить на всіх одразу, нічого не відбувається. Не менш важливо і те, що масова свідомість дуже інерційна. Реально потрібна зміна поколінь для того, щоб кардинально вплинути на свідомість».
У липні в Маріуполі відбувся музичний фестиваль MRPL.City на одному з маріупольських пляжів, де виступило багато українських виконавців. А вересень відзначився проведенням всеукраїнського фестивалю «Червона рута-2017», де було представлено творчість як початківців, так і популярних гуртів. Крім того, повернулися концерти з нагоди державних свят, зокрема на День Незалежності. Під час масових заходів активно працював громадський транспорт, що розвозив людей по районах. Маріупольці в тролейбусах співали українською, майже всі пасажири підхоплювали ці пісні й так весело, дружно їхали разом. «Червона рута», гімн України, сучасні українські пісні... З посмішками робили селфі і знімали відео такого єднання.
У вересні мої стереотипи танули. Під час ранньої поїздки в маріупольській маршрутці молода жінка запитала українською про зупинку. Відповідали і українською, і російською. Ще один мій стереотип розвіявся, коли приходила до близької людини в лікарню, а його літнього сивого сусіда по палаті провідували роми, та щодня — різні родичі. Вони спілкувалися лише українською. Чоловік казав, що вони живуть у місті вже давно, а українська — мова родини. На це якось мій друг із Тернопільської області прокоментував: «Слухай, скоро Маріуполь вчитиме патріотизму Львів. Але якщо серйозно, то, дивлячись на своє місто, розумію, що в нас більше розвинутий патріотизм родини, ніж країни. Багато хто втік на заробітки за кордон, як отримали повістку...»
ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО СТЕРЕОТИПІВ
Так чи інакше стереотипи впливають на наше світосприйняття і картину світу. Це спостерігала після обстрілу міського мікрорайону Східний у січні 2015-го, коли знайома доводила про «прильоти»з окупованої території, але ввечері після перегляду сайтів, окремих груп у соціальних мережах стверджувала абсолютно протилежне, адже трансляція точки зору російських інформаційних джерел була ближчою до власних поглядів.
Професор Марія БУТИРІНА в науковій статті «Явище стереотипізації у масовій комунікації» зазначає: «...соціальні стереотипи, які містяться в масовій свідомості, чинять значний вплив на пізнавальні процеси, обмежуючи та певним чином спрямовуючи процедуру осмислення нового явища. Його зміст формується шляхом елементарного поперемінного співвіднесення із сенсом як одного, так і другого полюса стереотипу. На явище, що осмислюється, здійснюється екстраполяція соціально детермінованого сенсу, який концентрується у певному полюсі стереотипу. Таким чином, людина має можливість вибору в межах запропонованої альтернативи». Так, на окупованій території люди слухають «Громадське радіо» і обговорюють новини, коли приїжджають до Маріуполя.
МІЖ ІНШИМ...
На початку жовтня Маріуполь відчував прильоти «Градів», коли під обстріл потрапило Гнутове. А потім осінні дощі на деякий час принесли тишу. Чи є різниця між громадською думкою трирічної давнини і теперішньою? Думаю, є, виходячи зі своїх спостережень та життя «всередині» виру подій. У магазині частіше можна почути пісні української естради, а в одному з приморських кафе після вітальної пісні обов’язково лунає патріотична. І вже не бояться цього, і вже до цього звикли. Повільно і м’яко змінюються або замінюються смисли. Колись заборонене стає нормою, альтернатива ж — прийнятною.
