Де єднання, там і перемога.
Публій Сір
На початку вересня на польсько-українському кордоні «Нижанковичі — Мальховичі», що біля Перемишля, відбувся уже другий фестиваль «Європейські дні добросусідства. Кордон 480». По обидві сторони кордону за гарної погоди й у доброму гуморі українці та поляки знову мали нагоду не лише зустрітися, а й взаємно зблизитися і плекати справжне невимушене єднання, яке так потрібне нашим народам. У минулорічних днях добросусідства взяло участь приблизно сім тисяч осіб — за підрахунками експертів, того року в зустрічі взяли участь понад десять тисяч разом українців та поляків. Мета зустрічі — сприяння взаємному порозумінню двох народів та суспільно-громадському розвитку. А крім того, одним із завдань зустрічі було сприяння і наближення вступу України в структури Європейського Союзу. Польща в останні роки доводить, що в цих питаннях вона діє досить послідовно й ефективно, допомагаючи європейській інтеграції Української держави. Європейський Союз уже давно став чимось більшим, аніж лише міжнародна організація. Власне, досвід європейської інтеграції Польщі сьогодні дуже цінний для України.
На жаль, сучасні реалії української політики не дають повних підстав говорити про її відвертий демократичний розвиток. Утиски свободи слова, наростання кризових явищ у судівництві, економіці, політичні переслідування опозиції не можуть гарантувати Україні об’єктивного трактування з боку ЄС. Тільки цьогорічні жовтневі вибори до ВР України можуть дати надію позбутися тих сил, які, дірвавшись до влади, провадять диверсію заради власного збагачення й наживи.
Нижанківське-Мальховицьке унікальне свято Дружби на кордоні, безперечно, визначна подія в культурно-духовному житті обох наших народів. У його перебігу відбулося відкриття тимчасового граничного переходу для громадян двох держав. По обидва боки кордону при дорозі розташувалися різні продовольчі, промтоварні й сувенірні крамнички. Можна було скуштувати різних частувань польсько-української кухні, взяти участь у ярмарках, забавах та інших розвагах. Серед них були велосипедні поїздки до Саліни біля Дрогобича. (Варто пригадати, що в Саліні розташована братська українсько-польська могила, яку створили енкаведисти у червні 1941 року. Вони в ямах колишніх шахт та урвищах убили понад 3600 людей, переважно дітей.) Крім того, на зустрічі відбувалися змагання та різні молодіжні й дитячі ігри. На мене справили велике враження кольорові повітряні кульки, що їх випускали цілими в’язанками, і вони довго кружляли над панорамою околиць, аж доки не зникли на висотах небосхилу. Неперевершені враження викликали також концерти польських та українських колективів і зірок естради. Надовго запам’ятається грандіозний виступ Івана Поповича, Мар’яна Шуневича та Євгена Федорчинка, Гарцерського духового оркестру із Перемишля, а також гурту «Козак-Систем», відомого під навою «Гайдамаки», та інших.
Другого дня відбулася екуменічна спільна молитва, яку провели священнослужителі двох віросповідань. На ній не забракло теплих промов християнського поєднання. Після екуменічної молитви виступали представники влади обох країн з вітаннями та короткими промовами. А відтак сцену заповнювали один за одним численні мистецькі колективи. Найяскравішим номером концертної програми, особливо для молоді, виявився виступ колективу зірки Руслани з її «дикими танцями» і переоформленими під ритм молодіжної музики народними піснями.
Втім, чи взагалі варто організовувати такі свята-фестини на кордоні, адже, без сумніву, такі імпрези вимагають не лише копітких старань, а й чималих коштів. Попри все, на мою думку, така імпреза не тільки цілком виправдовує себе, а й завдяки своїй діяльності встановлює міст єднання і надає йому особливого значення. Це справжній прояв щирого прагнення до Європи — може, зрештою, наш голос почують ті, від кого залежить, щоб Україна таки ступила на шлях цивілізації. Тож усім чесним полякам та всім чесним українцям бажаю, щоб прийдешні вибори до ВР України визволили нас від темряви зла і наблизили наш народ до європейської цивілізації. Такі дружні зустрічі згуртовують нас, дають снагу долати труднощі, а найголовніше — вселяють надію та сподівання, що незабаром над українською землею засяє сонце, і побільшає радості, і все-таки буде життя замість животіння.
