Приємно, коли наші матеріали не просто заповнюють сторінки газети, а й заторкують серця та голови наших читачів. Вдвічі приємніше, коли ремарки та зауваження дійсно варті того, щоб до них прислухатись. Однак, як і в будь-якій серйозній справі — тим паче в такій відповідальній, як розповсюдження інформації, — необхіднi передусім виваженість та об’єктивність. Що ж стосується листа пана Смушкова, який є реакцією на матеріал у № 51 від 20 березня і в якому автор закликає нас не обмежуватися національними рамками при визначені власне національних недоліків характеру, необхідно зазначити, що «День» не вважає за можливе рефлексувати з цього приводу на «чужій території». Ми маємо власну державу, яка носить ім’я народу, що тисячоліттями проживає на своїй землі, маємо власну мову та історію; вважаємо себе українською газетою. Тому й можемо аналізувати лише власні недоліки, іноді навіть гіпертрофуючи їх, але тільки для того, щоб виразніше усвідомлювати, а отже, й викорінювати запомічене.
Зрозуміло, що всі народи мають свої «плюси» і «мінуси», але усунення останніх може здійснюватись лише шляхом самоусвідомлення та самолікування — без жодного нав’язування зі сторони, примусового чи «добровільного» «виправлення». Лише безпардонні імперії та держави, не позбавлені месіанського комплексу, що сповідують манери поведінки великих звірів, дозволяють собі втручатися у справи інших, йдучи «со своим уставом в чужой монастырь». Вдячної пам’яті по собі вони не залишили і навряд чи залишать, тому що «прокрустові принципи» можуть лише травмувати. Прикро, що деякі видання — особливо ті, які мають вмотивовані симпатії до своїх закордонних засновників, — досі не позбавились цих вад, препаруючи чуже національне тіло. Отже, залишаючи «вистраждане право нацменшин на характер з комплексами», ми також залишаємо поза рамками нашої компетенції право препарувати недоліки інших народів. Натомість сподіваємося на толерантність з їхнього боку. Підсміювання чи радше коректна іронія повинна обмежуватись дотепами команд «КВК», хоча й там часто спостерігаємо сценки, що асоціюються зі словами iз префіксами «велико-» та «мало-». Ксенофобія ж, зрима чи прихована за формулюваннями на кшталт «лица... национальности» або «прочие...», не має права на існування в сучасній цивілізації. Її трагічні наслідки пронизують усю історію людства — на жаль, і зараз ми бачимо ненависть у серцях, пустки на місцях хмарочосів і непереборне бажання все «виправити». Вміння толерувати — це не слабкість, навпаки — це внутрішня сила й тест на зрілість, який, на жаль, пройшло дуже мало охочих.
P.S. «День» запрошує читачів та експертів до дискусії навколо питання про можливість (коректність) втручання чи розголосу інформації представниками певного народу (чи ЗМІ якоїсь держави) щодо «недоліків» іншого.
