Впродовж тривалого часу на сторінках «Дня» йде мова про важливість підтримки та розвитку інтелектуального потенціалу держави. Та в реальному житті часто відбуваються зворотні процеси. Попит на інтелект в Україні не сформовано, тому й збираються виїхати на роботу до Німеччини близько 10 тис. програмістів.
Із вражаючими фактами байдужого ставлення до інтелекту зіткнулись і ми з однодумцями, коли розпочали роботу над проектом «Програми стратегічного розвитку Черкаської області». Формуючи базу даних про залишки сучасних виробництв, технологій та наукові розробки земляків, ми познайомились із Леонідом Фомінським, ставлення до якого з боку владних, наукових та бізнесових кіл нашої держави є показовим. Втім, судіть самі. Леонід Павлович відомий тим, що 1989 року на запрошення прем’єр-міністра Великої Британії Маргарет Тетчер їздив до Лондона для демонстрації власного методу очистки стічних вод, у 1992 році впроваджував подібні винаходи у промисловість Австрії, розробив нову технологію виробництва акумуляторів, написав кілька наукових книг...
За обгрунтування нової теорії отримання енергії з води Л.Фомінського нещодавно обрали академіком Російської академії природничих наук, на основі цих принципів у Кишиневі налагоджено випуск теплогенераторів, а їх конструктора Ю.Потапова нагороджено кубком Бірмінгема...
Л.Фомінський і Ю.Потапов побували в Сеулі. 28—29 червня Черкаси відвідали представники корейської фірми «Creative Energy Technology Co». Ця бізнесова структура прагне укласти угоду про співпрацю з Л.Фомінським, котрий винайшов унікальний теплогенератор.
Інтерес корейської сторони до наукових розробок Леоніда Павловича цілком зрозумілий, адже Південна Корея не багата на корисні копалини. Та хіба не прикро, що інтелект нашого земляка потрібен у Англії, Австрії, Молдові, Росії і Південній Кореї, але не в Україні.
Цей окремий приклад показує, що дефіцит інтелекту в коридорах влади і є однією з головних причин того, що Україна наблизилась до небезпечної межі соціальних катаклізмів. Відомо, що у Швейцарії валовий внутрішній продукт торік сягав 36166 доларів на душу населення, у Німечині — 27337 доларів, у Великій Британії — 23947, у Польщі — 4290, у Росії — 1410, а в Україні — 590 доларів. Контраст вражаючий.
Для повноти картини додамо, що на Черкащині зареєстровано понад 36 тисяч безробітних, із яких близько 12 тисяч проживає у обласному центрі. Та реальний рівень безробіття у 2-3 рази вищий за офіційний. Адже відповідно до даних облстатуправління, торік лише у Черкасах у вимушених адміністративних відпустках перебувало 24307 робітників і службовців, ще 10986 осіб працювали неповний робочий тиждень.
І хоча керівники області звітують про зростання обсягів виробництва, словам тим уже ніхто не вірить. Майже щотижня під стінами облдержадміністрації відбуваються мітинги. Але незабаром ситуація може значно погіршитись. У першому кварталі 2000 року 24 промислові підприємства Черкас (або 33,8 відсотка від загальної їх кількості) знизили обсяги виробництва у порівнянні з відповідним періодом минулого року, п’ять підприємств взагалі не працювало.
За політичними жнивами на ниві референдумів та громадських слухань керівникам області не вистачає часу на більш приземлені справи. Критику в пресі місцеві божки ігнорують, але їм подобаються осанни придворних журналістів. На жаль, представники численних партійок втягуються у боротьбу «за» чи «проти» референдумів, та практично не виявляють інтересу до нагальних економічних питань.
Враховуючи вищевикладене, перспектива зникнення Черкащини як серйозної економічної одиниці з карти України, не здається фантастичною.
Ми переконані в необхідності залучити до розробки програми розвитку Черкаської області не лише депутатів та держслужбовців, а й широке коло партійних, громадських і профспілкових організацій, бізнесменів і науковців. Таку роботу нещодавно в області розпочали члени громадської організації «Народна солідарність», які поділяють погляди щодо пріоритетного розвитку інтелектуального потенціалу держави. Більше того, ми переконані і в доцільності створення Фонду інтелектуальної співпраці, про що говорив у своєму інтерв’ю депутат Верховної Ради Богдан Губський.
Але для нас очевидно й інше: позитивних зрушень у державі не відбудеться без справжньої кадрової революції, яка б до важелів управління приводила не лише вірнопідданих певних кланів чи партій, а професіоналів. Незалежно від їх партійності.
