Хто думає, що перебудова — це те, що наробив свого часу Горбачов, помиляється. Просто горбачовська перебудова була останньою. Вона була настільки корінною, що вся будова завалилася, і то не «всерйоз і надовго», а назавжди. Перебудови супроводжували соціалістичну систему весь час її існування. Горбачовська відома всім, а першою перебудовою було скасування воєнного комунізму ще 1922 року.
Тут ітиметься про перебудову, проголошену 1952 року після XIX з’їзду партії та появи брошурки Сталіна «Марксизм і питання мовознавства».
Якщо перебудовуватися, то, звичайно, невідкладно. І, зрозуміло, в усіх ланках державного механізму.
Отож не дивно, що й у Львівському державному університеті, як і в усіх інших совєтських університетах, навчальних закладах (які, втім, іменувалися «учбовими»), в установах і організаціях скликали позачергові, надзвичайні збори, на яких визначалися заходи, що цю перебудову мали б здійснити.
Я був тоді аспірантом ЛДУ, а тому міг все бачити з цієї приступної мені точки спостереження. Втім, ніхто не питався, хочу я щось таке бачити чи ні. Я просто був зобов’язаний з’явитися на це позачергове і надзвичайне засідання вченої ради університету і відбути його від початку до кінця.
— На порядку денному, товариші, у нас ОДНЕ питання: про корінну перебудову усієї ідейно-виховної, навчальної та наукової роботи в світлі рішень ХІХ з’їзду партії та геніальної праці товариша Сталіна «Марксизм і питання мовознавства», — оголосив ректор, голова вченої ради.
Слово одразу взяв секретар парткому. Він наголосив на необхідності невідкладної перебудови усієї ідейно-виховної, навчальної та наукової роботи в світлі рішень ХІХ з’їзду партії та геніальної праці товариша Сталіна «Марксизм і питання мовознавства». Секретар поставив вимогу, щоб кожна без винятку кафедра університету в особі свого завідувача зараз же, на цих зборах звітувала про те, як вона перебудовує усю свою ідейно-виховну, навчальну та наукову роботу в світлі рішень ХІХ з’їзду партії та геніальної праці товариша Сталіна «Марксизм і питання мовознавства». Всі завідувачі кафедр повинні зараз же чітко і конкретно викласти, що вже зроблено, а що планується зробити для перебудови усієї ідейно-виховної, навчальної та наукової роботи в світлі рішень ХІХ з’їзду партії та геніальної праці товариша Сталіна «Марксизм і питання мовознавства».
Погляди усіх звернулися до мовознавців. Відповідний завідувач у своєму звіті змалював усю ту величезну роботу, яку виконала його кафедра з метою перебудови усієї ідейно-виховної, навчальної та наукової роботи в світлі рішень ХІХ з’їзду партії та геніальної праці товариша Сталіна «Марксизм і питання мовознавства». Поки він повторював весь обов’язковий набір слів, починаючи від «усієї» і кінчаючи «мовознавства» (а не повторити не можна: не потвориш — посадять), я розмірковував собі таке: щодо необхідності самої перебудови, то нічого дивного тут нема. Коли будуєш щось таке, чого ніколи не було, ба більше — і бути не може, і при цьому тебе штурхають попід руки усілякі класові вороги з їхньою феноменальною властивістю ніколи не дрімати, то хоч-не-хоч, а мусиш щоразу все перебудовувати. Але як? Щодо цього питання завідувач кафедри мовознавства дав таку інформацію:
— Переглянуті й докорінно перероблені всі навчальні програми, робочі плани, плани робіт семінарів, тематика практичних занять та домашніх завдань, радикально змінений зміст ідейно-виховних заходів. На всіх лекціях, практичних заняттях, семінарах знову і знову зачитуються директиви XIX з’їзду партії та геніальна робота товариша Сталіна «Марксизм і питання мовознавства». З метою корінної перебудови наукової роботи наші мовознавці активно включилися у вивчення щойно відкритого товаришем Сталіним орловсько-курського діалекту. Група співробітників кафедри виїхала у села Орловської та Курської областей для польових досліджень цього нікому не відомого раніше діалекту. Вже у поїзді для пасажирів та поїзної бригади було організовано читку документів ХІХ з’їзду партії та ретельне вивчення геніальної праці товариша Сталіна «Марксизм і питання мовознавства». Така ж робота проводилася в містах, містечках та селах Орловської та Курської областей.
Далі йшов перелік цих населених пунктів, який завідувач, мабуть, списав з якоїсь докладної карти.
Звіт вийшов далеко за межі встановленого 15-хвилинного регламенту. По його закінченні знялася буря аплодисментів. Усі присутні встали і влаштували овацію на честь товариша Сталіна. Було чути вигуки: «Хай живе товариш Сталін!», «Рідному Сталіну ура!»
Другим узяв слово завідувач кафедри геометрії. Як відомо, геометрам дуже пощастило. Адже товариш Сталін у своїй геніальній праці прямо сказав, що «подібно до геометрії, граматика бере слова незалежно від їхнього змісту». Тож геометр почував себе на коні. Розвиваючи далі думку товариша Сталіна, він проголосив, що віднині та надалі його кафедра вивчатиме властивості геометричних фігур незалежно від їхньої форми, подібно до граматики, яка бере слова незалежно від їхнього сенсу.
— На цьому шляху, геніально накресленому товаришем Сталіним, кафедра вже вивчила кола та прямі, а також такі криві, як лист Остроградського-Декарта, пасмо Ковалевської-Ан’єзі та інші криві, вивчені російськими вченими ще до їхнього відкриття західними європейськими геометрами. При цьому встановлено, що безвідносно до їхньої форми вони виявляють універсальні властивості. Головна універсальна риса полягає у тому, що «криве є пряме» (Енгельс, «Діалектика природи»), що ж до конкретних форм цих кривих, то вони відбивають властивості матерії, яка вічно рухається і переходить з однієї форми в іншу, ніколи і нікуди не зникаючи, як вчить товариш Сталін у четвертому розділі своєї класичної праці «Короткий курс історії ВКП(б)».
При цих словах всі встають; знову лунають бурхливі оплески, які довго не вщухають; знову чути вигуки «Хай живе товариш Сталін!» та «Рідному Сталіну ура!»
Однак не все відбувалося так гладко.
Завідувач кафедри паразитології безхребетних, людина вже немолода, уродженець Західних областей України ніяк не міг второпати і, звісно, не міг пояснити іншим, що конкретно внесла у його вивчення стьожкових глистів геніальна праця товариша Сталіна «Марксизм і питання мовознавства». Він змушений був визнати, що перебудова не набрала на його кафедрі корінного характеру, а перебуває поки що в ембріональному стані.
Наступним слова зажадав завідувач кафедри філософії товариш Брагінець, особа вельми впливова в партійних колах. Зійшовши на кафедру, він перш за все кілька разів спокійно, без усякого надриву, покашляв. Брагінець був артист і це кахикання вжив для того, щоб надати максимальної ваги своїм подальшим словам. Говорив він тихо, але вагомо; зал, щоб почути його, мусив напружено завмерти. Сенс того, що він сказав, перевершив найгірші очікування. Він, звичайно, не понизився до того, щоб обговорювати стан справ з перебудовою на своїй кафедрі. Ні! Він мислив і працював значно масштабніше.
— Товариші, — сказав Брагінець, — ми тут почули, що дехто вважає, нібито він уже перебудував усю свою ідейно-виховну, навчальну та наукову роботу в світлі рішень ХІХ з’їзду партії та геніальної праці товариша Сталіна «Марксизм і питання мовознавства». Дехто визнав, що він і не уявляє, як перебудувати всю свою ідейно-виховну, навчальну та наукову роботу в світлі рішень ХІХ з’їзду партії та геніальної праці товариша Сталіна «Марксизм і питання мовознавства». Я вважаю, що ми ще й не почали перебудовуватися.
І далі зі страшною силою, перейшовши на крик, він обрушився на всі без винятку кафедри, стверджуючи, що жодна виконана робота, хоч би якою вона була, не може бути визнана достатньою для розв’язку тої грандіозної задачі, яку поставили перед нами партія й особисто наш геніальний вождь і учитель товариш Сталін. Він затаврував усіх завідуючих як неспроможних виконати величні накреслення партії та товариша Сталіна, він вимагав негайно прийняти рішення про звільнення з роботи завідувача кафедри паразитології безхребетних, визнати незадовільною роботу кафедр мовознавства, геометрії та всіх інших, зобов’язати всіх завідувачів негайно розгорнути масштабну та бойову роботу з перебудови.
Брагінець закликав ще тісніше згуртувати свої лави навколо Центрального комітету на чолі з товаришем Сталіним, потроїти пильність, викрити та розгромити українських буржуазних націоналістів, космополітів, низькопоклонників перед іноземщиною, безпаспортних бродяг, ідеалістів усіх і всяких мастей, бракоробів, що окопалися в університеті і зривають перебудову.
Тиша, що запанувала після його виступу, була настільки глибокою, що було чути, як калатають серця переляканих завідувачів кафедр...
І раптом хтось тихо, старечим голосом, але зовсім спокійно сказав:
— Я прошу слова.
На трибуну повільно, з тяжкими зусиллями, піднявся престарілий професор, як казали, великий авторитет серед мовознавців. Мені здалося, що він усім своїм виглядом підтверджував ще одну формулу Енгельса — про відсутність різкої межі між живим і мертвим. Попри це він самостійно зійшов на кафедру і тепер по маленькому відпочинку розплющив очі. Звісно, такій людині боятися було нічого. Він розкрив не лише очі, а й розімкнув щелепи. Коли цю операцію було успішно завершено, професор сказав:
— Я вивчив гініяльну працю тувариша Шталіна про мовознавство. Тувариш Шталін правильно критикує Марра і твердить, що мова не є ніяка надбудова. Але я, тувариші, мушу тут відштояти швій пріоритет перед туваришем Шталіним. Справді, ще у двайцяті роки я виступив з працею, в якій переконливо довів, що твердження Марра, нібито мова є якась там надбудова, є ідійотизм. Мої праці є упубліковані в періодичних виданнях, і я можу подати високій вченій раді відповідні відбитки. Але ж праці тувариша Шталіна з’явились не в двайцяті і не в трийцяті роки, коли я публікував свої праці, а щойно зараз, 1951 року. Утож я маю відстояти свій пріоритет перед туваришем Шталіним, бо муї праці передують публікаціям тувариша Шталіна.
На цьому виступ професора закінчився, йому допомогли зійти з кафедри, після чого він всівся на крісло у першому ряду і заплющив очі.
От тепер тиша, яка настала після виступу професора-лінгвіста, була ще глибшою, аніж після виступу Брагінця. Було чути не лише стукіт сердець, а й переривчасте дзижчання мухи, яку десь у кутку під самою стелею спіймав павук і, обплутавши тенетами, час від часу прикладався до своєї жертви, висмоктуючи з її тіла життєві соки.
Це дзижчання нагадувало присутнім про неминучість ганебної смерті, і ця смерть загрожувала тепер не стільки завідувачам кафедр, скільки самим членам президії, ректору та секретарю парткому. Що могли вони відповісти на цілком слушні слова старого і заслуженого професора?
Було добре видно, як наливаються темною кров’ю обличчя високопоставлених осіб із президії, і я дуже шкодував, що не можу бачити їхні карки. Це дозволило б зрозуміти, кого в першу чергу має побити грець.
Загальне мовчання стало зовсім нестерпним. Мозок мій автоматично відраховував секунди... Чим це скінчиться?
І раптом із президії пролунало якесь істерично-радісне, поросяче кувікання. Вищав один з членів парткому.
— Я, я, я... маю питання до професора!!!
— Кажіть, — похмуро кинув ректор.
— Шановний професоре! Ми всі знаємо і шануємо ваші глибокі праці. То правда, що ще в двайцяті роки у своїх публікаціях ви справедливо критикували Марра. Але ж, будь ласка, скажіть нам, професоре, чи є ваші праці гініяльні?
Дуже повільно, скриплячи чи то стільцем, чи то кістками, піднявся старий лінгвіст.
— Як, як ви кажете?
— Я питаю, чи є ваші праці гініяльні?
— Ні, — твердо відповів професор, — муї праці не є гініяльні.
— Ну от, ну от, — заверещав парткомівець, — а праці товариша Сталіна є геніальні! Все ясно!
— Наступний доповідач — завідувач кафедри експериментальної фізики професор Понирко, — оголосив ректор.
Маленький, двічі яловий як професор (він не захистив навіть кандидатської дисертації), свідомо гальмуючи ходу, йшов до кафедри Понирко, метикуючи по дорозі, що б йому спритніше збрехати.
А старий професор-лінгвіст мостився на своєму стільці, примовляючи:
— То правда, муї праці не є гініяльні.
На наступних перевиборах партійного начальства меткий член президії був обраний секретарем парткому.
