Зазвичай стаєш нею в маршрутці. Все виходить якось легко, несуттєво. Перестрибуєш на початку дві сходинки й цим самим трохи вдосконалюєшся. Спостерігаєш за собою внутрішнім зором. Кліпаєш віями — чи приголомшують? Тендітно стискаєш ремiнцi сумочки, не забуваючи усміхнутися свіжому манікюру. Таке задоволення від своєї жіночності свiтиться в очах, що погляд стає схожий на оксамит. Цікаво, чи заокруглені пасмочка на потилиці?
Присутнi втуплюють очi в новеньку пасажирку. Погляди вивчають, запитують, минають. Потому несподівано повертаються й відпочивають, деякі отримують відповіді й полохливо зникають. Спілкування поглядами таке обтяжливе! От мовби прозора вода, в яку поволі занурюєш брудні руки, починає замутнюватися. Так запорошується оксамит погляду від запитань, вивчань, відпочивань. Лишається спітнілий враз манікюр і сумовита важкість вій.
Двері знову розчинилися…
Королевою ти була минулої миті, а наступної буде інша.
