Це своєрідний культурологічно-мистецький та просвітницький доробок колективу сучасних професійних майстрів, а також художників-аматорів, які перейнялися поглибленим вивченням та утвердженням у наш час історичної, духовної та культурної спадщини Козацької доби.
Саме про звитяжні дні й ночі козаків, про втілення їхніх задумів і розповідає цілком оригінальна за задумом, виконанням і терміном існування виставка «Мамай мандрує», яка після трирічного рихтування-готування в різних локаціях цього разу зупинилася в залах Одеського історико-краєзнавчого музею, власне, в його частині під назвою «Степова Україна» на вул. Ланжеронівській, 24А. Після мандрів окремими невеличкими виставковими «загонами» — картинами з Мамаїв у редакції обласної газети «Чорноморські новини», гостювання в українській громаді румунської Тульчі та представлення проекту, а раніше у Савранському будинку культури, в козацькому селі Кам’яне, в Кодимі, Івашкові й у навчальному комплексі-гімназії імені В’ячеслава Чорновола (м. Южне) значне «козацьке формування» (вважайте, рівнозначне їхньому полковому куреню) розташувалося в Одесі в зазначеному вище місці.
Це було і залишається з нами, одеситами, свято небаченої мистецької сили й не відчуваної тут раніше козацької енергетики! З більш ніж сотні картин місцевих художників, а також доставлених митцями із низки інших областей, дивляться на нас і зараз, по завершенні виставки, з надією в погляді козаки-герої, котрі наснажують наших сучасників своєю потужною звитягою, яка всім нам так потрібна сьогодні, коли маємо будь-що перемогти ворогів України як на бойових рубежах, так і всередині нашого суспільства.
Мамаї на стінах виставки — точнісінько такі, якими були вони у своїх хатах, при дворах українців-господарів — своєрідними оберегами, захисниками, воїнами, готовими будь-якої пори стати в оборону не лише свого обійстя, де затрималися — «закозакували», а й за увесь Рідний Край, вливаючись у бойові загони своїх побратимів.
Дух незламний у наших Мамаїв, а тепер, у наші дні, той геройський, нестримний порив у добровольців, у волонтерів, котрі в загрозливу пору врятували країну від нової російської орди і стоять на її варті, не боячись ні куль, ні танків ворожих, ні озвірілих пик учорашніх «друзів»... Героїв-козаків бачимо на картині, на жаль, передчасно померлого Тараса Триколенка «Перемога»: оружна козацька потуга на чолі зі своїм отаманом, який нагадує образ Богдана Хмеля, надійно наступила копитами своїх бойових коней на хоругви-прапори ворога, кинуті ним після поразки. Сяяння переможного світла розливається з художнього твору не лише на учасників того дійства, а лягає й на обличчя наші, на тих, хто з гордістю дивиться на давніх подвижників і мріє про такий чин і для себе, для нас, сьогоднішніх...
Козаки, котрі гинули у війнах за незалежність України, здобували святість у тих гарячих битвах і перетворювались на символи — обереги родин, сіл, міст, усієї країни. Так і стали вони Мамаями — всюдисущими та вічносущими захисниками української нації, душі.
Усе це легко прочитується і в образах Мамаїв, створених такими майстрами пензля чи різця, як, скажімо, І. Гончар, В. Химочка, Л. Дем’янишина, А. Кравченко, М. Дундяк, М. Вовченко. До слова, «Мамай» Марії Вовченко, учительки із міста Южного, немовби могутнім магнітом притягує до себе кожного, хто лиш потрапить у коло світла, яке випромінюють його великі, розумні, блискучі очі, повні людської гідності й певності.
Зажив безсмертя і козак Мамай Григорія Герчака, воїна УПА, котрий відсидів у радянсько-російських таборах 25 років, але не втратив ні духу, ні гідності. Встиг він на основі образу Мамая виготовити у неволі десятки екслібрисів для загнаних за Урал українських дисидентів, зокрема й нашому, одеському, подвижнику-поету, мовознавцю, двічі репресованому Олексі Різникову. Про це пан Олекса й розповів на акції під назвою «Трагедія життя і творчості Григорія Герчака» (який нині проживає в Канаді, не без уваги тамтешньої української громади).
Варто зазначити, що акція «Мамай мандрує» народилася не раптом і не спонтанно. Автор ідеї, художник Віктор Гоманюк «зондував» її різними підходами, обговорював у колі таких одеських митців та їхніх однодумців, як Олександр Циркун, Олекса Триколенко, Тарас Максимюк, Сергій Савченко, історик Тарас Гончарук. Колись була дуже слушною пропозиція активістки українського відродження Тетяни Мельник, котра звернулася до братів Триколенків та їхньої матері пані Людмили Янопуло, теж художниці, з пропозицією намалювати Мамаїв на подарунок для онуків. І вони виконали замовлення — по суті, відродили давню традицію, за якою оселі українців прикрашали Мамаями. Вони вивищувались у світлицях поруч з Тарасом Шевченком та іншими світочами нашої землі...
Мандрівка Мамаїв залучила до кола шанувальників народних героїв не лише десятки художників старшого віку. Адже паралельно діє і виставка учнів мистецьких шкіл чи класів. У проекті беруть участь юні художники із Житомирської, Волинської, Вінницької, Одеської областей. Куратор Віктор Гоманюк має на меті зберегти формат пересувної виставки і на майбутнє. Сьогодні він веде перемовини з художніми школами, які брали участь у виставці, щоб продовжити мандри дитячих «Мамаїв» містами України. По завершенні акції в Одесі дитяча її частина (а це понад 80 творів) поїде до Южного, уже має запрошення від Лариси Дем’янишиної, Тараса Прокопечка, директора тамтешньої гімназії імені В’ячеслава Чорновола.
«А основна частина нашої виставки, — каже її ідеолог та невтомний організатор художник Віктор ГОМАНЮК, — як мовиться, не вмре, не поляже. Мине якийсь час, і вона може об’явитися і в славному Києві (добре було б, якби в музеї Івана Гончара), на сході, аби зацвісти й там усіма барвами високоестетичного народно-патріотичного мистецтва, скажімо, десь у Дніпрі-місті чи на Хортиці».
Проект «Мамай мандрує», як і слава козацька, віримо в це, не матиме ні кінця ні краю.
