Коментар до публікації «П’ята колона» знов атакує» Івана ДІЯКА («День» №54, 31 березня 2009 р.)
Повністю поділяю точку зору автора. КПУ відповідно до своєї програми є ідейною й організаційною правонаступницею Компартії Радянської України, яка була філією КПРС, і тому несе відповідальність за злочини комуністичного режиму. Але чи був той тоталітарний режим суто комуністичним? Комуністична ідеологія ділить і протиставляє людей за класовою ознакою, нацистська — за расовою і (або) національною. Ідеологія радянського режиму декларувалася як комуністична, натомість практика на території України поєднувала ознаки комунізму й нацизму.
Голодомор є лише складовою частиною геноциду українського народу. Як відомо, нації ідентифікуються мовою, культурою, історією. Геноцид почався з 1930 р. після десятиріччя українізації, що призвело до підйому національної самосвідомості й дозволило режиму виявити активних носіїв цієї самосвідомості для подальшої їхньої ліквідації. Із 1930 р. почалися сфабриковані судові процеси, внаслідок яких було знищено національну еліту, в тому числі практично всіх академіків; у Академії наук були закрито відділи української мови й історичний, вилучено та знищено близько 50 термінологічних словників української мови. Почалося вичищення історії та «підгонка» української мови під російську, було розстріляно кілька тисяч учителів української мови й сотні кобзарів. Але цього режиму було недостатньо, позаяк лишалося українське село, що було носієм і охоронцем національного духу. Міста України такими не були, бо в більшості з них українці становили меншість. І тоді було влаштовано Голодомор. У роки війни після звільнення України від німецької окупації лише на території України діяли польові військкомати, що займалися мобілізацією молоді, яку відразу без підготовки, часто без зброї, а часом без форми кидали під кулі на забій. Описувалися ситуації, що німці в таких випадках стріляли по ногах, а не на ураження. Велася боротьба з національно-визвольним рухом із численними вбивствами місцевого населення групами НКВС під виглядом бандерівців, боротьба з українством в усіх виявах. Пригадаймо вбивства гусеницями танків 500 беззбройних українок у повсталому Кінгірі, вбивства Є. Коновальця, С. Бандери, В. Стуса, русифікацію України. Усі ці злочини освячені компартією і є ознаками нацизму.
Відповідно до «найвірнішого вчення» — марксизму-ленінізму, будь-яка компартія є партією пролетаріату, а досягнення цілей здійснюється через класову боротьбу. Проте сучасна КПУ ні словом, ні ділом не підтверджує своєї класичної комуністичності. Й тому цілком справедливо розшифровувати абревіатуру КПУ як «колона п’ята в Україні». КПУ є сателітом російської компартії, і мають вони спільну мету — відновлення єдиної держави, що у стосунку до КПУ є державним злочином. Пара КПРФ — КПУ аналогічна парі нацистських партій Німеччини й Австрії у 1930-ті роки. Австрійські нацисти були пронімецькою, антисемітською партією, яка домагалася аншлюсу з Німеччиною. Замінивши слова на проросійська, антиукраїнська, яка домагається економічного аншлюсу України з Росією через ЄЕП (у РФ 85% голосів), отримаємо характеристику КПУ, котра так само, як і її попередниця, реалізовує практику нацизму, що не афішується. А Петро Симоненко намагається і зовні бути схожим на Гітлера біснуватістю своїх виступів і прагненням ліквідувати пост президента. І оскільки діяльність КПУ має нацистський характер, то для її заборони достатньо рішень Нюрнберзького трибуналу, і немає необхідності чекати Нюрнберга-2, який, утім, повинен відбутися.
