У вересні газета «День» відзначає своє перше десятиріччя. Десять років «Дня» — це клуб своїх експертів та читачів, які стали активними учасниками процесу обміну інформацією та думками; щорічні міжнародні фотоконкурси, де можуть брати участь як професіонали, так і аматори; постійні історичні сторінки «Україна Incognita» й «Історія та «Я»; книжкові проекти газети; читацькі конференції та співпраця з університетами. «День» завжди намагався разом зі своїми співрозмовниками осмислити сьогодення й можливе майбутнє країни, новітню історію в постатях і характерах. За роки існування нашої газети гостями редакції були спортсмени й міністри, лідери партій та посли інших країн, письменники та керівники телеканалів, філософи й чиновники. Ті люди, які не тільки займають ключові посади в державі, але й своїми особистими досягненнями дуже багато зробили для країни. Напередодні ювілею газети пропонуємо всім її читачам та друзям розповісти про свій «День» та свою країну.
1. Ваш погляд на роль «Дня» в новітній історії України.
2. За якими іменами, рубриками в «Дні» ви слідкуєте?
3. Хто з гостей «Дня» за роки вашого спілкування з газетою став для вас несподіваним відкриттям?
4. Які з піднятих на сторінках газети тем ви найчастіше обговорюєте з рідними та друзями?
5. Якою постає Україна на шпальтах «Дня»? Наскільки, на ваш погляд, наша сучасна держава звільнилася від негативного досвіду радянської системи?
6. Чи вплинув «День» на ваше світосприйняття? Якими є ваші особисті надії та сподівання на найближче майбутнє?
7. До десятиріччя газети виходить шоста книга із серії «Бібліотека газети «День» — «Мої університети» Лариси Івшиної. Що ви думаєте про цей видавничий проект?
8. Розкажіть трохи про себе та про те, як розвивалися ваші стосунки з газетою «День».
«ЦІНУЮ КНИГИ, ЯКІ ВИПУСКАЄ «ДЕНЬ»
Шановний «День»! Вітаю тебе в переддень скромного, але славного ювілею!
1. Пам’ятаю твоє перше число. Потім було друге, десяте... й відтоді я став постійним твоїм передплатником. Траплялося, «на пробу», три місяці, півроку я передплачував ще й інші часописи, але витримав випробування часом лише ти один — «День»!
Здається, фундатори газети не виголошували маніфестів, не сипали обіцянками з майданів, а просто день-у-день робили свою справу. Як на мене, «День» сформувався як єдина в Україні щоденна (попри любов до тривалих вакацій!) газета громадянського суспільства. Можуть заперечити, суспільства такого в нас ще немає. Так, на жаль, але паростки де- не-де пробиваються, й пробуджує їх від летаргічного сну, плекає саме «День»!
Але це не привід розкошувати на лаврах. Я з сумом поглядаю інколи на цифри накладу. А вони свідчать, що читацький материк навряд чи знає навіть про існування такої газети. 62500 — це замало й для самого Києва. Щоб пробудити й виховати суспільство потрібно в десятки разів більше. Тоді «День» стане рупором, а не буде лише милувати слух щирих патріотів. («Щирі» — в позитивному сенсі, бо розвелося чимало патріотів-демагогів. Є і в дусі відомого оповідання В. Винниченка!) І якби ж то лише затурканий люд, а так маємо ще малокультурний і безсовісний загін «поводирів нації». І діють вони (на чиї гроші?) активно-наступально.
Якось не міг пробитися до метро, доки мені не всучили гламурно-кольорові бульварні рептильки — «Обзор» і «15 минут». Я не кажу, що «День» слід роздавати в залюднених місцях, але якось пропагувати українське в Україні варто!
Саме це, зокрема, робить «День», але читають те й без того свідомі громадяни! А час братися за темний соціум!
2. Якщо щиро, то я слідкую не за рубриками, а за їхнім змістом і читаю «від і до» те, що мене зацікавить і смакує. Особливо править «День» за «Голос з Вітчизни», коли читаєш його в інтернеті, перебуваючи за кордоном.
3. Те саме стосується імен — редакційних та залучених авторів. З останніми я вже знайомий особисто. Тож, розгорнувши газету, веду оком по діагоналі, а прочитую — перечеплюся за щось цікаве.
4. Гадаю, коментарі до поточних політичних новин, хоч інформація надходить не лише з «Дня» і, взагалі, сидить у печінках.
5. Такою, як є — безталанною країною, яка нечітко розуміє, чого прагне та як того досягнути. В основному, ми й досі по шию в радянсько-комуністичному багні. Можна на щось сподіватися після заміни еліт, але як позбутися «фруктів» старої системи й чи вдосталь виховано в нас нових кадрів?
6. Гадаю, що ні. «День» народився, коли я вже був пенсіонером. Запізно було щось змінювати. І так я все життя був «невиїздним» і, взагалі, підозрілим вилупком з лав старої інтелігенції.
7. Ціную книги, які випускає «День». Зокрема, тому що вони відбивають, згромаджують цікаві матеріали зі шпальт газети. Зараз мене цікавлять спогади тих, хто був свідками й діячами Українського відродження кінця ХIХ — початку ХХ століть. Але ця тема практично не пройшла через сторінки «Дня».
8. Я — науковець в галузі, я б визначив, соціальної кібернетики, автор багатьох статей та науково-популярних книг. Колись відгукнувся на публікацію «Дня» й був приємно здивований, побачивши своє ім’я в газеті. Таке згодом траплялося не раз. Якби попросили уточнити, то сказав би 10 — 15. А все ж таки вирішив перевірити. Був вражений, що моїх дописів у «Дні» за ці роки назбиралося аж 41!
Був зарахований до Клубу експертів «Дня». Став лауреатом літературного конкурсу «Дня» й видавництва «Кальварія» «Літературний герой».
Побажаємо одне одному здоров’я, наснаги й творчого зростання!
Продовження наступної п’ятниці
