I з розвиненим соціалізмом, здається, давно покінчили. Ніби десь і чимось капіталізм стали будувати. Ніби й дефіцити, що стали притчею во язицех за «світлого» соціалістичного минулого, мають зникати. Але не виходить! Навпаки — з'являються все нові й нові! На всіх фронтах нашого життя, як гриби після теплого дощику виростають. Чого не торкнися в країні — всюди дефіцит. І, передусім, — честі замало. Та й не дивно. Звідки їй взятися, якщо ніхто не знає, що це таке. А хто знає — той учора вже забув. Адже треба їсти! Бажано багато й смачно. От і стирається в пам'яті те, що не годує. Хто-небудь знає, що таке честь? Те, через що Пушкін на дуелі стрілявся? Добре, хоч знаєте — хто такий Пушкін...
Страх у дефіциті. Що компенсує брак чесності. Адже що було раніше, в минулому, яке боготворимо-проклинаємо? Якщо людина страждає на недостачу чесності, але боїться — вона не краде. Якщо вона не боїться — вона сидить. А сьогодні що? Хто тебе посадить, якщо від тебе ж всі й годуються? Перестань годувати — от тоді й заговорять. У затишній камері й затишним тоном.
Дефіцит грошей! Це ж узагалі дефіцит із дефіциту. Якби його не було, то, мабуть, у країні відразу б виник дефіцит товарів і боргів. А так — краса! Всі магазини забиті всіляким мотлохом, вітрини блищать, на базарах море торговців і крапля реальних покупців. Суцільний Захід. Душа радіє! Якщо не знаєш істинної причини всього цього. А ти не знай! Хто тебе за мізки тягне? Думай, думай менше й кради чимбільше з тієї малості, що ще в країні залишилася. Навіщо тобі погляд у далечінь? Навіщо тобі ці фільми жахів? Це нехай влада складає десятирічні плани перспективного розвитку перед грядущими через півроку її перевиборами. Твоя справа — витравити в собі все людське до тотального дефіциту й постаратися дожити до ранку. Але тільки пам'ятай — цей процес безповоротний...
З довірою в країні проблеми. Подаси жебракові — а він на відрізаній нозі раптом попрямує. Позичиш знайомому — більше його, з його доброї волі, не побачиш. Виконаєш свій громадянський обов'язок — держава зробить вигляд, що вона тебе про це не просила. Заступишся за жінку — стомишся потім лікуватися за свій рахунок або купувати суддів. Залежно від результату заступництва. Вибереш президента — він тебе знову обдурить. І так у всьому.
Права в країні не проглядаються. На папері вони нібито і є, але хто їх бачить? Хто їх гарантує? Державний чиновник — якщо побачить у них свою власну вигоду? У Конституції купа прав записана. А ти спробуй їх візьми! Тут менше, ніж із телефонним дзвінком зверху чи подарунком знизу, і не підходь! Інакше помітять лише твої почесні обов'язки. І примусять тебе безкоштовно їх виконувати — замість себе і за свого хлопця.
У парламенті в нас чесних політиків критично не вистачає. Ну прямо якісь критичні дні в парламенті. Як у жінок, чесне слово! І все норовлять перейти в критичні роки. Законів, вигідних усім, а не тільки тим, хто їх «рухав» і проголосував за них обома руками, мало. Зі здоровим глуздом важкувато. Зате боротьби багато. Аж килим ходором ходить! Аж пил від нього стовпом! Уcі під ним норовлять ткнути один одного. А з другого боку — якщо, не дай Боже, парламенту не буде, то з ким декому боротися і на кого декому відповідальність за свої «досягнення» звалювати?
Не знаю, як вас, — особисто мене замучила нестача правдивої інформації. Всі знають, скільки силікону вшила собі в груди Памелла Андерсон і скільки синців поставив своїй дружині Міккі Рурк, коли в нього порвалася улюблена боксерська груша. А хто знає — куди конкретно пішли кредити наших далекозакордонних друзів? Про це всі здогадуються. Куди конкретно? На які невідкладні потреби? От і я не знаю... Перед екраном телевізора відчуваєш себе помолоділим років на п'ятнадцять. Неначе юність раптово повернулася. Переможні рапорти з житниць і кузень, нагороди переможцям капіталістичної праці, рушники- вишиванки й щоденний секретар невідомо чиєї партії. Благодать! Жити хочеться ще краще й гарніше! Якщо не дивитися між рядків на екрані. А ти не дивись! Візьми газету почитай. Відразу штук десять. Розклади. Почитай. Знайшов ту, де не брешуть? Ось її тепер і читай увесь час. Поки її не розорили штрафами й позовами або не перекупили. Інші використай за їхнім прямим призначенням...
Брак нових ідей країну вбиває. Суцільні повтори вже давно заграних сценаріїв. Захід і Схід. Дикий капіталізм і не менш — комунізм. Жебраки та інші, трошки багатші. А може, досить? А якщо посередині? Усе краще звідси — ще краще звідти. Подивися навколо. Вибери щось нове. Більш приємне для себе, ніж ці заграні платівки для сліпих. Нехай хоч на один дефіцит у країні тотального дефіциту стане менше.
Вагітні жінки на вулицях стала зникати. Ні, чоловікі ж можуть... Та от за можливий результат вони не відповідають. Через одну причину: не знають, що їх завтра вранці чекає, не кажучи про їхню дитину. Ну, як таким довіришся? От і ходять вулицями вагітні — або ті, кому відступати далі вже нікуди, або ті, хто кондома ніколи в руках не тримав.
А любов у класичному розумінні цього слова? Та вона вимирає, як мамонти від льодовиків! Але можна їх зрозуміти. Як його любити, якщо він себе не може прогодувати? А дорогі подарунки? А «миллион алых роз»? А кава в ліжко з італійської спальні? Можна зрозуміти... Але покохати не можна.
Є в кожного й свої, особисті, дефіцити. Ось у мене — дефіцит прогинання. Ну, не гнуся я! Тільки з тріском ламаюся. І більше не живу... Тю-тю-тю... Сю-сю-сю... Я вам це — ви мені те. Правильно люди живуть! Але — не по-моєму. Я спробував — не можу. А якщо й можу — то тільки через силу. Так неприродно, що сам собі не вірю. Ну просто дефіцит природності. Навіть самому страшно! Якщо поруч бачу — їсти подано, ще чого бажаєте, чи не полизати чого-небудь — то просто занедужую. Усе просто з рук випадає. Хоч вони, може, й мають рацію — по-своєму. А страждаю я — по-моєму. Хабар не вмію дати. Із цим у мене також дефіцит. Хоч навколо нестачі з хабарництвом не спостерігається. Навіть навпаки. Лозунг хтось посилено запроваджує: «Якомога більше заборон — гарних і різних». Усі шукають запроваджувача, щоб нагородити, та знайти не можуть. Ніхто не озивається. Напевно, за інше ордени хоче отримувати. Та ще й з рук патріарха. Воно і зрозуміло — навіщо людині така слава. Гей, герою! Покажися! Адже на твоїй вулиці свято. Поки що...
