Минулого вівторка під стінами волинського «Білого дому», як називають приміщення обласної держадміністрації, сталася неординарна сутичка. Побилися представники двох начебто націонал-патріотичних сил: обласного громадського об’єднання «Національний альянс» та місцевого представництва «Свободи». І одні й інші виступали з вимогами відставки Дмитра Табачника з посади міністра освіти й науки, проте... не поділили час для мітингу. «Свободівці» розпочали його о 9-й ранку, а «альянсівці» — на півгодини пізніше. Спочатку перекрикували одне одного в мегафон, тоді пішли в атаку... На жаль, це вже неодноразово траплялося в нашій історії, яку, доки наші «милі чубляться», сусіди активно переписують.
Михайло КУЧИНКО, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри археології та спеціальних історичних дисциплін Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— Днями отримав запрошення на VІІ Міжнародну наукову конференцію «Археологія Заходу України», буду виступати на ній з доповіддю, говорити про проблеми археології Волині. І хоча може порадувати те, що підготовлено до друку ще одну мою спільну з директором державного підприємства «Волинські старожитності» Олексієм Златогорським багато ілюстровану працю «Нариси історії Луцького району», проте тривожить, що археологічні дослідження в Україні або призупиняються, або суттєво згортаються. Натомість активізувалися так звані чорні археологи, які завдають непоправної шкоди науці. У той же час, наші північні, як кажуть, сусіди активно переписують історію. Спеціалістам-історикам відома праця «Отец городов русских», котра вийшла в Росії, але не менше стосується України. Її автор, який нині дуже котується у сусідній державі, заперечує, що Київ був «матір’ю міст руських», натомість виводить образ «батька», у ролі якого має виступити древній Новгород чи містечко Ладога, відоме під ранішим своїм іменем Адельгьюборг. Розкопками Ладоги цікавився навіть Путін. «Мать городов русских» Київ нині опинився за межами державних кордонів Росії, а як це пояснювати дітям у школі? Ось і вигадують, не зважаючи на історію... Свого часу я опублікував дві статті на цю тему в журналі «Розбудова держави». Нині дуже хочеться підготувати ще одну, але думаю: хто її тепер надрукує?.. Адже не так давно, коли гуманітарною сферою в Україні опікувалися ті ж особи, які нині знову при владі, уже стояло питання про спільний підручник з історії для двох наших держав. Щоправда, порядні науковці, зокрема і з нашого університету, активно протестували проти такої постановки питання. Адже в монографіях, які так активно виходять у Росії, України просто нема, а Волинь, наприклад, виводиться лише як волость. Хоча тут було Галицько-Волинське князівство, а Данило Галицький став королем на 300 років раніше, ніж царем став Іван Грозний! Усе це просто замовчується. А нині думаю: ось підготую статтю. Та чи не буде то затрата дорогої моєї праці, яка піде, перепрошую, собаці під хвіст?.. Засмучує, що паплюжиться нашими так званими колегами козацтво, гайдамаччина, наші герої, які подаються банальними бандитами. Але ще Шевченко писав, що «за святую волю розбійник не встане»...
Григорій НАЗАРЕНКО, хірург-експерт:
— Радують успіхи онука Владислава Анур’єва. Уже шість років він займається карате. Минулими вихідними ми з ним побували на чергових змаганнях — чемпіонаті України у Ковелі. Я їжджу з командою як лікар на громадських засадах. З цього чемпіонату Владик привіз три золоті й дві срібні медалі. Ми з дружиною виділили у своїй квартирі окрему кімнату на його нагороди. Онук п’ятиразовий чемпіон України, неодноразовий призер чемпіонатів Європи, бронзовий призер Кубка світу в Швеції у 2008 році, срібний призер чемпіонату світу в Італії у грудні 2009 року. Усіма нагородами й перемогами він завдячує тренеру Олександру Олександровичу Криську. А коли Сан Санич, як його називають діти і ми, дорослі, зайнятий організаційними справами, то тренування проводять його учні — неодноразовий чемпіон України, володар чорного пояса Микола Сац і 18-разовий чемпіон світу Олександр Семенюк. Сан Санич має 18 своїх учнів у різних регіонах України, які вже стали заслуженими тренерами. А сам, хоча є головою федерації карате-до України й головним тренером збірної України, так і не удостоївся від чиновників цього давно заслуженого звання.
Соромно казати, але ж нині держава покинула юних спортсменів напризволяще. На тренування ходить немало обдарованих не менш, ніж мій онук, дітей. Але його карате — це, так би мовити, наша родинна справа, і ми інколи зі шкури ліземо, аби відправити його на змагання за кордон, бо ж команду весь час кудись запрошують. Владик виступав у Франції, у Великій Британії, Італії, Швеції, а нині їх запрошують на чемпіонат у Бразилію. Команда одна з найсильніших в Україні. Та усі витрати мусять нести рідні... А в карате нас підкуплює не лише те, що 50 дітей, які займаються у Криська, вже не ходять по підвалах і не нюхають клей. Імпонує філософія карате з принципами не ображати слабшого, підтримати слабшого, поважати старшого...
Марія АНТОНЮК, вчителька географії Гайківської школи Турійського району:
— Якби ви знали, скільки у нас у селі води! На наш хутір взагалі можна добратися або трактором, або вузенькою стежкою. Вода і в льосі, і біля хати, а якби стала біля теплиці, то багно б мене засмоктало... Зате повилазили із землі перші квіти, цвітуть підсніжники. Співають шпаки. Літають сірі журавлі, які занесені до Червоної книги, а в нас їм воля і свобода. І жайворонки співають, і чайки літають! Правда, і шуліки з’явилися, один у мене курку забрав. Мама порадила пов’язати червоні шматки на найвищих місцях, це шулік відлякує. Отож тепер наше обійстя — наче у пурпуровому маєві, сусіди скажуть, що я щось наворожила... Радує, що все більше людей у наших краях вирощують насіннєву картоплю. І хоча стільки, як ми з чоловіком, — 25 сортів — ніхто не має, але по 10 — 15 мають чимало. Картоплю вирощують люди по науці, а не по-дідівськи, аби густіше. І це дає свої плоди. Село мусить жити, старатися, бо ніхто йому нічого не дасть. Якщо не посадиш, не обсієшся, не обробиш, то нічого й не збереш.
Зінаїда РЯБЧУН, директор державного підприємства «Журавка» Цуманського держлісгоспу:
— Радує те, що скоро у волинських лісах почнеться сокорух. Це означає, що на нашому підприємстві почнеться гарячий сезон, адже березового соку з різними добавками ми випускаємо сім видів. Проте традиційно засмучує, що нашу продукцію, котра часто є унікальною, на Волині... ігнорують. Ми пробували працювати не з одним супермаркетом, але потім доводилося по півроку випрошувати свої ж гроші. Тому нашими партнерами стали приватні підприємці. А 90% продукції забирає у нас столиця. Пили наші соки і в Ізраїлі, і в Канаді, у Польщі, а торік на нас вийшла... Америка. Наші колишні співвітчизники, які нині вже є громадянами США, натрапили на нас в інтернеті, зібрали інформацію і ми налагодили співпрацю. До речі, ніяких коробок, соки у нас брали лише в скляних банках або пляшках. Але наприкінці року в нашому мікрорайоні зупинили котельню, ми не могли працювати, й хоча мали відправити в США ще дві фури з соком, мусили розривати контракт...
