Мені дуже цікаво було б поспілкуватися з паном комуністом Петром Симоненком і поставити йому запитання. Я комуніст із 1942 року. І щось за 50 років не чула й не бачила, щоб на партзібраннях хтось когось так дуже прискіпливо критикував, навіть найменшого керівника, а тим паче — партпрацівника, і хотіла б знати, куди зникали ті критикани.
А як гарно критикує пан Симоненко владу, за душу бере. Як то кажуть, його б енергію — та в мирних цілях. То, може, не було б того, що ми тепер маємо. Ми ж переживаємо наслідки керування комуністів. Восьмий рік депутати, «слуги народу» сперечаються між собою: «хто ж мене більше любить?» А мені дедалі гірше жити. Хоча знаю, чому. Ніяк не поділять владу й ті привілеї, що дає влада.
А тепер ще й «панамці» за мене голос піднімають. Мені їх аж жаль, хочу запитати: а, чи добре вам, пани «панамці», в Україні, чи не ображають вас часом українці? Ні, мабуть, бо дуже опікує «панамців» — «Гром-ада».
А ще оце дуже хочу в Міжпарламентську асамблею. Нумо, хлопці, хутчій до парламентської асамблеї, так би мовити, парламентарії всіх країн (СНД), єднаймося.
Навіщо нам той Світовий банк? Банк — це ж гроші, що позичають. Беріть хлопці, піднімайте Україну, а потім віддасте. Ні, нам це не підходить. Нам ближче до асамблеї, та й не всім одразу зрозуміло, що воно таке. Але нам туди так треба — там, бачите, знову прірвочка маленька, в яку витік цілісінький потяг з грошиками — немаленькими — понад 9 млрд. доларів. У нас теж грошей немає, але ж у нас все ще є Україна, то здамо її, хай брати-росіяни вижмуть останнє, щоб було в усіх однаково, рівно в Росії, Білорусі та й Україні».
Марія ШКРОБОВА,
росіянка,
Київ
