Шановна пані Ларисо!
Насамперед, дозвольте подякувати Вам і Вашим колегам за одну з найцікавіших газет. Прошу шановну редакцію зацікавитися такою пекучою темою, як доля наших славетних осередків народних промислів. Зробіть, будь ласка, цикл таких статей, бо треба бити на сполох і привернути увагу до того, що сталося зі славетним заводом художнього скла в Києві, в якому стані славетні фабрики порцеляни в Коростишеві, Баранівці, що сталося з фабриками художнього ткацтва у Кролевці, Богуславі, куди зникли відомі на всю Європу наші фабрики художньої вишивки, такі як славетна «Вінничанка»? Адже такі фабрики були майже в кожній області! А які майстри ручної вишивки й гаптування в народних традиціях працювали там!
А яка доля відомої фабрики кераміки у Львові? Куди поділося наше гутне скло, житомирський льон? Про яку «інтеграцію» чи «реінтеграцію в Європу» може йтися, коли люди в нас повністю позбулися почуття спадковості?
Подивіться, прошу вас, що пропонують нам у крамницях «Українські сувеніри»: страшний китайський «кітч», такий же «кітч» уже місцевого розливу, російські матрьошки (цілими стелажами), російськомовні вітальні листівки типу «Дорогой теще»; псевдообереги, наприклад віник, до якого приклепано підкову, й увінчано все це іконкою, — усе потворне, фальшиве, грубе, здатне хіба що зіпсувати настрій не те що мистецтвознавцеві, а взагалі будь-якій людині з почуттям естетичного смаку.
Натомість надзвичайно актуальним було б висвітлення теми розтерзаного Києва, пограбування земель, цинічного, зухвалого нищення всього живого, зеленого. Публікуйте фото, в яких було б відображено правдиву картину цього неподобства. Ліна Костенко у своїй книжці дала хроніку нашого часу (чи безчасся) — а ви робіть фотохроніку. Бо орда знищить усе дороге нам і, наче той Попандопуло з відомої комедії, ще й переконає світ, що «так и было». Розповідайте, над чим працюють нині такі визнані в живильному середовищі нашої культури рідкісні митці, як поетеса Ірина Жиленко, поет Василь Голобородько, прозаїк Євген Пашковський — ті, що ніколи не продавалися й не розмінювали свого дару на дріб’язок суєти.
Щира подяка за всі ваші дії — «Сад світового українства», «Острозький клуб», зустрічі з молоддю, «Бібліотеку «Дня» та інші патріотичні справи, бо все це продиктовано любов’ю до України, любов’ю та болем. А ще — за інформацію про вшанування пам’яті Квітки Цісик, про конкурс її імені. Іду з цією інформацією («День» № 19-20, 4 лютого 2011 року) до наших місцевих музикантів.
Із повагою, постійна читачка «Дня» Ольга ВАЛОВСЬКА, Вінниця
