До Копилова — села, яке нещодавно належало до Макарівського району Київської області (нині це Бучанський район), маршрутки відправляються від станції метро «Житомирська». Підійде, наприклад, транспорт на Макарів. Виходити треба на зупинці Копилів. Потім перейти дорогу надземним переходом і прямувати до центру села (орієнтир — школа). Сам населений пункт міститься за 46 км від столиці. Спеціально так докладно пишу, бо не всі водії знають, де висаджувати пасажирів, які задумали подивитися на колишній особняк Миколи фон Мекка. Мені, наприклад, запропонували вийти у Мотижині, а це досить далеко. Щоб дізнатися, де мені все-таки краще виходити, довелося вдатися до допомоги залу, тобто пасажирів маршрутки. Прізвище фон Мекк ще більш незнайоме народу, з аналогічним успіхом можна було б запитувати про фон Клейста або фон Гофмансталь. Але все ж таки світ не без добрих (і освічених!) людей.
Садибний будинок і зараз ще, незважаючи на плачевний стан, виділяється на тлі інших копилівських будівель. Микола фон Мекк був сином Надії Філаретівни фон Мекк — благодійниці, яка багато допомагала П.І. Чайковському і підтримувала з ним активне дружнє листування. Композитор, як відомо, присвятив їй — своєму найкращому другові — Четверту симфонію, не розкриваючи, щоправда, імені адресата посвячення.
Надія Філаретівна не схвалювала покупку сином копилівських угідь, здійснену на початку 1880-х років, що відчутно вдарила по бюджету щасливого новоспеченого землевласника. Уже наприкінці 80-х тут збудували будинок. У ньому 1889 і 1890 рр. зупинявся Петро Ілліч Чайковський. Композитор, який, до речі, був рідним дядьком дружини Миколи фон Мекка — Анни Давидової-фон Мекк, залишив захоплений відгук про Копилів.
Сам же будинок, у якому бував автор «Лебединого озера», згорів 1898 року. На рубежі ХІХ — ХХ століть його відновили. 1910-го Микола фон Мекк, який на той час уже тривалий період був головою правління Товариства Московсько-Казанської залізниці, продав садибу. Така коротка дореволюційна історія цієї чудової будови.
Після 1917-го тут була агрономічна школа, під час Другої світової війни — квартирував німецький штаб, а потім був радянський військовий шпиталь. У повоєнний час будинок ненадовго зберіг «медичний профіль»: до 1954 року в ньому була лікарня, її змінили середня, а потім — музична школа. Якийсь період будинок був місцевим центром політичного життя, сільрадою.
Нині він у приватній власності, занепалий і занедбаний. Деякі вікна першого поверху грубо забиті дошками, чорнотою зяють вікна другого поверху та мансарди. Я навмисно пропоную ніби віддалене фото копилівської пам’ятки архітектури, щоб не дуже лякати читача. Ще недавно можна було побувати всередині будинку, судячи зі знімків у Вікіпедії, інтер’єри не збереглися. Сумна картина.
Побачивши, що я фотографую будинок, що гине, один місцевий житель вигукнув: «Це важлива річ, чувак! Це легенда, яка руйнується...»
Поспішайте побачити легенду!
