Лист головному редактору

Доброго дня вам, вельмишановна пані Ларисо!

Доброго дня і плідного, щедрого на Божі ласки, творчі знахідки і, головне, здоров’я року вам і усій вашій родині. А також творчій родині «Дня», котра дарує нам взірець сучасної української журналістики.

Здається, у Юрія Шереха колись читала, що «шлях до майбутнього лежить через уміння мислити й розуміти, а не через сліпу віру й обмежений фанатизм». Ви своєю щоденною працею і торуєте нам шлях у майбутнє, освітлюєте його. Подаєте об’єктивну інформацію різнобічно, спонукаєте нас до розуміння того чи іншого явища, а звідси і до належної його оцінки. Газета ваша хоч і великого обсягу, все ж читається на одному подиху. Такий продукт можуть випускати лише добрі, люблячі люди, які знають свою справу і безмежно віддані їй.

Газета увійшла у 2011-й, свій 15-й рік, юнацький вік дорослого і, головне, справді державницького видання.

Низький уклін вам за працю, людяність і доброту, котрими насичені не лише матеріали газети, а й просякнуті всі акції, які організовує газета, навчання молодих, гострі дискусії з ними.

Буду із «Днем» у 2011-му. Подбали діти. А тепер дозвольте невеличку пропозицію. Чи не цікаво було б молодим журналістам зустрітися, а згодом писати, друкувати інтерв’ю зі знаковими людьми провінції? Людьми, які вистраждали нашу незалежність, зараз докладають чимало зусиль для її утвердження, є воістину моральними авторитетами того чи іншого краю. До таких зараховую на Прикарпатті мати Василію (Аріадну Миколайчук) із Войтилівського монастиря сестер-василіянок в Україні, котрій у ці дні виповнюється 85; Уляну Скальську, її подругу студентських років, нині голову обласного клубу української інтелігенції ім. Б. Лепкого в Івано-Франківську (лише за останні роки написала і видала понад десять книг, повертаючи нам забуті імена), їй теж у січні минуло 80. І ще одна потужна особистість, сильна жінка народилася і нині живе на Волині, у Луцьку — Тетяна Барбелюк (літ. псевдонім Байда, водночас і дівоче прізвище). Вона більшість віку прожила в Калуші, тому і знаю її особисто. За участь у визвольних змаганнях у 16 років потрапила до сумнозвісного ГУЛАГу. Відбула покарання, закінчила медінститут, працювала лікарем. На початку 1990-х видала першу збірку віршів. Згодом іще, іще. Двотисячні принесли читачеві її автобіографічну повість «Свічі гаснуть від вітру». Нещодавно також відзначила своє 80-ліття.

Може, спілкуючись із ними, спільними зусиллями дійдемо до єдиної відповіді на запитання: яка невидима сила провадила юнаками і юнками, трохи старшими за вік вашої газети, коли йшли на нерівний бій у лави січового стрілецтва Української Галицької армії, під Крути, на виконання атентату проти консула радянського у Львові в часі Голодомору страшного, зрештою, до Української Повстанської армії, яка вписала свою сторінку у світову історію ведення партизанських воєн і вкрила себе легендами відваги і чину і, що найцікавіше, небаченої жертовності? Важко не погодитися зі словами лідера Конгресу Українських Націоналістів Слави Стецько, мовленими з трибуни Верховної Ради: «Про бандитів (якими нам намагаються «друзі» подати борців за волю України) народ пісень не складає».

Звідусіль чуються голоси: «А кому були потрібні такі жертви? Чому українські тогочасні зверхники кинули під Крути юнаків?». Благо, що не кажуть, що їм за це заплатили!!! Питання рівнозначне: «Чи потрібна нам нині газета «День», коли уже «благоденствує», коли майже всі ЗМІ кидають нас у вир несмаку, безідейності, песимізму і безвиході?!».

Втім, даруйте за сумбурні думки. Справді, кожен нині має робити все від нього залежне для добра рідної землі.

Ми, на місці, також. Хочу не похвалитися, а швидше прозвітувати: вже вдруге випускаємо для села календар, потрібний кожній родині, бо інформує, коли і яке свято в церковному році і водночас прилучає до історії рідної оселі (села). Може, у комусь у такий спосіб пробудимо почуття гордості за цю маленьку часточку великої нашої України. Направду, все велике починається з малого.

Іще раз дякую вам за працю. Хай вам допомагає в усьому Бог.