Добрий день, газета «День»!
Насамперед, бажаю вам усім здоров’я, щоб і надалі змогли творити таку потрібну газету.
А причиною мого звернення до вас послужила купівля трьох книг із бібліотеки «Дня»: «Дві Русі», «Війни і мир», «Україна Incognita». Я в захваті. І зразу ж виникло бажання придбати всі книги цієї серії, тільки не знаю, чи, крім останньої — «Ваші мертві вибрали мене» Джеймса Мейса, ви ще видавали книги? На мою думку, поле діяльності тут безмежне. Без перебільшення, в кожнім номері газети є матеріал, гідний бути в книзі. Я й досі під враженнями від публікацій в газеті за 26 червня 2008 р. в спецвипуску «Тема «Дня» «Куди прямує Росія?»
І ще, наважуся зробити уточнення, що стосується рубрики «Цей день в історії». В №218 за суботу 29 листопада 2008 р. написано: «1989. В Івано-Франківську відбулося перепоховання жертв сталінських репресій». І справді, перепоховання відбулося в Івано-Франківську в урочищі «Дем’янів Лаз» під Пасічною, але на один місяць раніше — в неділю 29 жовтня. Почалися розкопки 21 вересня. У трьох ямах 8м х 3м було знайдено останки 532 людей і більше 20 документів, що підтверджували, що це були жертви НКВД, а також дуже багато інших доказів. (29 листопада — середа, в середу неможливо було би зібратися на перепоховання такій великій кількості людей, а це приблизно понад півмільйона).
Невдовзі, 7 листопада, коли центральними вулицями Івано-Франківська проходила комуністична демонстрація, поруч, менше як за сто метрів, біля колишнього стародавнього міського цвинтаря (майже повністю знищений на початку 1980 років минулого століття, адже там були поховані 143 січові стрільці, на даний час усі могили січових стрільців відновлені) почалися розкопки жертв, що були замордовані в Станіславській тюрмі влітку 1941 р. Там було знайдено останки 269 людей, і в усіх в потиличній частині черепа отвори від куль («почерк» НКВД).
Перепоховання відбулося в неділю 3 грудня 1989 р.
Після цього Івано-франківський «Меморіал», а також і члени УГС розпочинають огляд підвальних приміщень школи №5 м. Івано-Франківська, де в часи більшовицького терору була тюрма НКВД. Моторошно стає, коли дивишся на ці похмурі каземати. І всюди на стінах безліч різних написів, що їх залишили приречені в’язні.
І вже в наступні роки продовжуються по всій області роботи по виявленню місць масових поховань.
Достовірність цього може підтвердити, наприклад, у Києві голова Київського міського історико-просвітницького товариства «Меморіал» ім. В. Стуса Роман Круцик. В той час він був одним із організаторів, керівників і учасників розкопок.
Прошу вибачити мені, що забираю ваш час.
З повагою, ваш шанувальник Любомир ВІРСТЮК
