Як і минулого тижня, я серед низки інших проблем особливо переймався проблемою продажу на відкритому аукціоні «Криворіжсталі». Сам факт відкритих торгів справив неабияке враження. Був переконаний давно: ціна, за яку придбали підприємство колишні власники Пінчук—Ахметов, — сміхотворно мала. Цей красень-гігант, — думав я, — враховуючи те, що він має повний (закінчений) цикл виробництва, широкий сортамент прокату, на який є стабільно високий попит у світі, та особливо його наближеність до сировинної (залізорудної, марганцевої та вугільної) бази, плюс високий технічний та інтелектуальний потенціал персоналу комбінату — повинен потягнути на 10—15 млрд. гривень. Та торги перевершили усі мої сподівання. Хочу думати: аби не певні політичні спекуляції та нагнітання атмосфери командою колишніх (що не могло не позначитись на ціні!), — вона була б ще вищою, аніж 24,2 млрд. грн.
Що ж показали торги? По-перше, Україна побачила, що вона має золото: погодьтесь, 24,2 млрд. — це ж не 4,3 млрд., на які «розщедрилися» компанії Пінчука— Ахметова. Дехто й досі готовий їх захищати і не розуміє: мовляв, що з них запитати? Оцінили тоді завод всього-то в 3,8 млрд. грн., але ж вони добавили й заплатили аж 4,3 млрд. Ось наш криворізький обранець В. Гуров так по місцевому радіо (24.10.2005) і каже: «Какие к ним претензии, такая вот оценка была комбината...» Ось тут я не розумію: чи він дійсно не усвідомлює й після нового аукціону «какие к ним претензии», чи просто лукавить... Думаю, що скоріше останнє. Звідси випливає друге: тільки на прикладі «Криворіжсталі» нині є можливість зрозуміти, скільки раніше недоотримала Україна. Отже, такі й подібні об'єкти треба продавати тільки на відкритих аукціонах! Благо, досвід відтепер маємо чудовий. Нагадаю: за 1996— 2004 рр. за ВСЮ приватизацію вторгували аж 18,4 млрд. грн., а тут тільки за один комбінат — 24,2 млрд.! Отож висновок очевидний: вигідніше прозорі аукціони. А тепер уявіть ситуацію: колишні власники вирішили продати комбінат; продали за 24,2 млрд. грн., а різницю поклали у... власну кишеню. Круто? Ось чому думаю, що краще всі 24,2 млрд. грн. покласти до «кишені» держбюджету, аніж до кишені спритних бізнесменів.
По-третє: той факт, що таку ціну дав іноземний інвестор, засвідчує ще й те, що його не лякає політична ситуація в Україні й він готовий тут розвивати свій бізнес. Гадаю, це лише перший крок «Mittal steel» в Кривбасі; наступний, напевне, буде пов'язаний з рудою та її збагаченням. Це не та компанія, що зупиниться. Тим більше, що ця компанія традиційно робить ставку не на металобрухт, а на первинну сировину.
Четверте. Прихід такого потужного у світовому вимірi господаря в Україну дасть певні імпульси й для підвищення іміджу України, для його покращання; це надасть їй певної ваги — у тому числі й завдяки зусиллям нового власника, який тепер має свій бізнес в Україні.
Як він буде тут діяти і чого чекати від нього? Його багатомільйонний інвестиційний та соціальний пакети досить привабливі, й особливо, як на мене, екологічна складова. Але цей інвестор — жорсткий прагматик, без сентиментів, не схильний до лірики, його ніщо генетично й ментально не зв'язує з Україною; його мета — прибуток, від якого перепаде чималий шмат і в місцевий бюджет. Отож певні побоювання є, можливі скорочення персоналу тощо. Чи готова спільнота міста й профспілки (які покликані захищати інтереси найманого робітника!) до рішучого відстоювання своїх інтересів? Для мене це питання залишається відкритим...
Чи дасть держава раду 24,2 млрд. грн.? Це — питання питань! Проїсти їх легко; пустити на доплати до пенсій, бюджетникам — ще легше, особливо — напередодні виборів. Але чи по-господарські це? Переконаний, що ні. Треба частку вкласти в інвестиції — в завод, місто, інфраструктуру тощо, інакше кажучи, — розпорядитися капіталом мудро.
Місцева реакція дуже емоційна, розмаїта, а почасти наївна, з великим діапазоном думок: від такої — ця акула-капіталіст нас з'їсть, до райдужно-маніловського — тепер заживемо, як у Європі! Місцеві ліві, принаймні один iз лідерів, назвав це фарсом! Ось так лаконічно й прямо взяв і сказав: «Усе це фарс! Ми попереджаємо!» Визначення «фарс» весь час пульсувало й у моїй голові, але з іншого приводу, а точніше, з приводу того — найвідкритішого (!) аукціону, коли дали аж 4,3 млрд. грн.
Що день наступний нам, криворіжцям, готує? Принаймні ейфорії від наслідків аукціону я не відчуваю. Хоча оптимістично вірю: гірше, аніж було, не буде; маю підстави сподіватися, що комбінат і весь Кривбас отримає потужний імпульс до поступального розвитку в умовах ринкової економіки. Принаймні господар обіцяє новий сортамент і різке зростання вироблення сталі до 10— 12 млн. тонн, та ще й підвищеної її якості. А можливо, на нас чекають ще нові судові позови і нові захоплюючі баталії? Адже скоро вибори...
У вересні 1956 р. я прийшов на цей комбінат на перший сортопрокатний стан, як мені тоді казали, — найдосконаліший в Європі! — підручним вальцювальника. Тут я отримав і перший запис у трудовій книжці; відтоді я не забуваю, з якої прохідної пішов у своє трудове життя. Ось чому та, звичайно, й не тільки тому проблеми цього гiганта болять і мені.
