Спочатку слово про інтелігенцію. Дискусії про її роль в історії цивілізації не припиняються вже десятки років. Проте беззаперечним залишається, по-перше, той факт, що творцем ідеологій завжди була інтелігенція і, по-друге, те, що завжди існували принципові відмінності між інтелектуалами та інтелігентами. Далеко не кожен інтелектуал, на жаль, є інтелігентом. Багато хто є, за висловлюванням О. Солженіцина, всього лише «образованщиной».
У газеті «День» Сергій Грабовський нагадав, як зі всіх академіків-інтелектуалів АН СРСР справжнім інтелігентом виявився лише академік-ядерник А.Д. Сахаров. Як і його попередники, інтелігенти Російської імперії, починаючи з Радищева, він зазнав гонінь... за те, що мужньо протистояв офіційному радянському мракобіссю.
Тепер слово про владу. Влада завжди недосконала. Будь-яка влада. Влада демократична, будучи владою народу, вибраною «більшістю», на жаль, також досить недосконала, бо й «більшість» дуже часто і глибоко може помилятися. Відомо, що влада розбещує самих можновладців, і це ще більше посилює її недосконалість. Далі. Влада вимушена спиратися на бюрократичний управлінський апарат, що наскрізь пронизує її й, отже, невідділимий від неї. Про природну схильність бюрократії до корупції ходять легенди. Як відомо, це спонукало у XVIII столітті батьків-засновників США ввести принцип періодичної змінюваності влади та розділення її гілок. Проте, як і раніше, будь-який «уряд чує лише власний голос» (К. Маркс). Тим більше — українська влада, яка стараннями Кучми та Ющенка перетворилася на паразитичний симбіоз оскаженілої олігархії та колишньої номенклатури. Хто ж може змусити таку владу прислухатися до суспільної думки? Громадськість? Але вона роздроблена, неорганізована, інертна і, певна річ, не здатна делегувати зі свого середовища гідних представників. Громадянське суспільство? Але воно тільки-но формується. Інтелігенція? Так! Саме інтелігенція і лише вона! Щодо української влади, то в її складі немало і літераторів, і кандидатів наук, і академіків, і Героїв України, і, звичайно ж, олігархів, але інтелігентів у ній немає і близько. Всі їхні виступи збудовані за однією примітивною матрицею. В той час, коли цивілізований світ живе проблемами високих технологій, відвертості влади, соціальної держави, модернізації нації, для нашої влади ці поняття перебувають поза їхнім розумінням. Влада скотила Україну в розряд технологічно відсталих і «вічно доганяючих» країн. У НАНУ, в мозковому центрі країни, бунт надії національної науки — «молодих» академіків пострадянської генерації, які виступили проти пристарілого керівництва і вимагали кардинальних реформ, — виявився «безглуздим», бо не вдалося знайти гідної заміни прославленій електрозварювальній династії.
Проте в Україні немало справжніх інтелігентів, яких ніяк не звинуватиш у традиційно приписуваних інтелігенції індивідуалізмі, корпоративній замкнутості, політичній та соціальній відстороненості, схильності до рефлексії тощо. Насправді вони рішучі, цілеспрямовані та безкомпромісні до неадекватних дій влади і до будь-яких проявів несправедливості. Їхня зброя — їхні знання. І ось ці справжні інтелігенти обирають своєю трибуною газету «День», яка надає їм необмежені можливості говорити «в повний голос». На її сторінках публікуються авторські матеріали багатьох учених, представників різних галузей наук. Але всі вони — і гуманітарії, і, як слід підкреслити особливо, представники природних і технічних наук, пройняті властивим інтелігенції високим духом гуманізму. «День», на відміну від інших видань, представляє найрізноманітніші погляди та думки, підтримує діалог із читачами, розміщуючи їхні коментарі до публікацій, не ухиляючись від гострих дискусій.
Залучаючи інтелігенцію, газета «День» має можливість компетентно аналізувати найсерйозніші проблеми історії та сучасності. І тому, як відомо, вже давно стала центром консолідації вітчизняної інтелігенції та її гуманітарного потенціалу, її дискусійним клубом, форпостом уважного моніторингу діяльності влади і захисту пересічних громадян від адміністративного та правового свавілля. Газетою реалізується подвійна просвітницька місія. По-перше, вона посилає гострі сигнали про неадекватні дії влади, а також пропонує владі різні новаторські проекти в соціальній, культурній, а інколи навіть і в технологічній сферах. А по-друге, публікації газети направлені також на підвищення інтелектуальної активності мас із метою прискорення формування в країні громадянського суспільства. Публіковані статті прочитуються буквально на одному диханні завдяки тому, що їхніми авторами є високоосвічені, творчі особи, яким, до всього, ще не чужий і літературний смак.
Фундаментальні публікації О. Пахльовської цілком можуть бути видані окремо як учені праці автора. А дві останні статті Сергія Грабовського, написані в жанрі публіцистичних есе, як завжди, дуже актуальні для сьогоднішньої України. Яскравим зразком найгострішого просвітницького сигналу суспільству може стати стаття «Цивілізований вибір» професора З. Партико. Нічого подібного за вибуховою силою аргументів на користь європейської інтеграції українська громадськість не чула за багато років мляво плинної офіційної пропаганди. Запам’яталася серйозна наукова дискусія С. Кульчицького та В. Лєсного про природу власності. Постійний інтерес викликає закордонна рубрика Ю. Райхеля та його глибокі історичні екскурси. «День» веде постійну боротьбу з прогресуючою недоумкуватістю національного телебачення. Ігор Лосєв у своїх гострих та дошкульних телеоглядах рішуче викриває безсоромну заангажованість програм, так званих свобод слова. У зв’язку з цим є досить актуальною заява головного редактора про необхідність ліквідації «бенефісу клоунів» і створення на українському телебаченні нових форматів високого інтелектуального рівня, що, певна річ, може бути реалізоване лише на громадському каналі, що забезпечує постійний діалог із телеглядачем. Та все ж поки що залишаються певні проблеми. Яким чином, наприклад, достукатися до свідомості влади і громадськості з тим, аби вони сприйняли світоглядні принципи, що сповідаються інтелігенцією? На жаль, і владу, і масового читача серйозні газети не цікавлять. На мій погляд, редакції слід залучити науково-технічну інтелігенцію, щоб ініціювати «технологічну хвилю» публікацій, що сприятиме відшукуванню шляхів виходу України з розряду технологічно відсталих країн. Загальновідомо, що сучасний надзвичайно турбулентний світ таїть у собі багато фатальних для цивілізації загроз — фінансово-економічні кризи, вичерпування природних ресурсів, ісламський тероризм, екологічні, стихійні, техногенні, гуманітарні й навіть космічні катаклізми... Хто ж може захистити нашу цивілізацію? Лише цілеспрямована і стійка інтелігенція, яка володіє глибокими науковими знаннями.
