1911 року відзначали 50 років від дня смерті Тараса Шевченка. Композитор Микола Лисенко написав кантату «До 50 роковин смерті Т. Шевченка» для змішаного хору у фортепіанному супроводі на вірші «Умер поет» В. Самійленка. У кантаті передано смуток, журбу від передчасної смерті. Водночас звучить впевненість у безсмертності творів поета, його Заповіту. Того ж року в друкарні Чоколова в Києві було видано ноти кантати тиражем 500 екземплярів. Та в ті часи посилився гніт на українську культуру. Цензорний комітет видав рішення про знищення всього тиражу. Ha обкладинці нот зображено козаків на чолі з гетьманом, які мчать на гору з пам’ятником Шевченка. Цензори побачили в малюнку «возбуждение южной ветви малорусского народе к изменническим деяниям против России, т. е. признаки преступления, предусмотренные п. 1 ст. 129».
Проте після Жовтневого перевороту 1917 р. кантата теж виявилася забутою. Перепоною стала незручна для влади постать поета і прозаїка Володимира Самійленка. Відродилася кантата в місті Детройті (США) завдячуки композитору, бандуристу Петрові Потапенку. Народився він у селі Березівці (нині Садове) Коростишівського району Житомирської області. Закінчив Київську консерваторію. Керував різними капелами бандуристів. У тяжкі часи окупації актори опинилися в особливій скруті. Їм на допомогу прийшов відомий радянський скульптор і кінорежисер Іван Кавалерідзе. Він очолював управління культури Київської управи. Організовував гастролі творчим колективам на села. Там за свої виступи артисти одержували продукти. Була створена і капела бандуристів ім. Шевченка, в якій брав участь і Потапенко. Та Червона армія ввійшла на терени України. Всяке співробітництво з німцями, навіть артистичні виступи, більшовиками прирівнювалися до зради. А це означало страту або тюремне ув’язнення. І більшість бандуристів вирішили відступати на Захід. Після війни капела опинилася в Західній Німеччині. Там були сотні тисяч українців, які не бажали повертатися до більшовицького раю. Уряд США дозволив капелі поселитися в Детройті. Бандуристи у вільний від роботи час виступали в різних містах США, Канади. Гастролювали й у Західні Європі.
Потапенко був художнім керівником капели ім. Шевченка у 1960—1962 роках. Створив дівочу капелу бандуристів, якою керував 30 років. 1993 року в Києві на кошти діаспори видав збірку творів народних пісень і творів українських композиторів, які обробив для капели бандуристів, під назвою «Під срібний дзвін бандур». Другий том збірки так і не побачив світу, бо Україна не знайшла коштів для цього. А діаспора розчарувалася в намірах української влади сприяти відродженню української ідеї.
1961 року відзначали 100-річчя від дня смерті Тараса Шевченка. Петро Потапенко вирішив переробити фортепіанний супровід кантати Лисенка для чоловічого хору в супроводі бандур. Цей твір став складовою частиною програми «Слово Тараса». До концерту увійшли пісні на слова Тараса Шевченка, пісні про поета і його улюблені пісні. Зокрема: «Прометей» (музика К. Стеценка), «Ой у саду», «Сон», «Ой три шляхи широкії», «Розрита могила», «Кантата» М. Лисенка, «Довго Кармелюк по світу ходив», «Чом дуб не зелений» — улюблені пісні Т. Шевченка, «Вітер віє», «Сонце гріє», «Дума про Нечая», «У перетику ходила», «Пісня про Тютюнника». У фіналі звучала «Ще не вмерла Україна», яку діаспора вважала народним гімном України. Із цією програмою капела бандуристів ім. Шевченка виступила в багатьох містах США і Канади з великим успіхом. Нагадаю, в цей час диригентом капели був наш земляк Петро Потапенко. Ось що писала україномовна газета «Вільне слово» (Канада) 1961 року: «Небувалі успіхи Капелі бандуристів». «Зі всіх місцевостей Канади і Америки надпливають до нашої редакції дописи про Шевченківські концерти Капелі українських бандуристів, яких ми не є в силі всіх помістити. Але з тих, які ми вже помістили, як теж з повідомлень і репортажів про концерти Капелі в Едмонтоні, Саскатуні, Вінніпегу, Форт Вільям, Тиминс, Судбури, Оттаві, Монреалі, Ньюарку, Нью Йорку й останньо Філядельфії — випливає, що концерти Капелі проходять із небувалим успіхом, у всіх містах залі переповнені, а сама Капеля виконує програму концерту з мистецьким успіхом понад сподівання».
Наприкінці 1990-х років кантату Лисенка композитор В. Кирейко подав у вокально-симфонічному вигляді.
