Коротко про Маркіяна
Народився 16 січня 1959 року в окрузі Мангеттен, Нью-Йорк. Закінчив 1981 року Військову академію Вест-Пойнт, пластун. Служив у Збройних силах США. 1991 року звільнився з армії у званні капітана. Працював інвестиційним банкіром у Нью-Йорку.
1992 року переїхав в Україну, де допомагав великим інвестиційним компаніям, які намагалися зайти на український ринок. Згодом в Україні відкрив власне підприємство.
Учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності.
У квітні 2014 року пішов на фронт, перед тим змінивши своє громадянство з американського на українське. Воював з позивним «Франко» в добровольчому батальйоні «Донбас».
ПРО ЩО РОЗПОВІЛИ НАЙБЛИЖЧІ
В Україну приїхали мама Героя Орися, брат, сестри. В Інформаційно-виставковому центрі Музею Майдану вони розповіли, яким був їхній Марко, відповіли на запитання присутніх.
В Америці родина Паславських-Гунчаків опинилася після війни, як політичні емігранти. Для них було дуже важливо, щоб діти знали українську мову, історію. Тому займалися на українознавчих студіях, були пластунами. Родина була велика, дружна. Жили поряд. За словами пані Орисі, бабуся уважно слідкувала, чи спілкуються її онуки між собою українською.
Маркіян у школі був цілеспрямованим, дисциплінованим, успішно займався спортом. Його виокремили серед інших. Щоб вступити до найпрестижнішої Військової академії Вест-Пойнт, потрібна була рекомендація поважної людини. Сенатор з їхнього округу поручився за Марка Паславського.
Одна з його двоюрідних сестер розповіла, що доволі часто навідувалася в Україну, зокрема під час Помаранчевої Революції. Звернула увагу, що серед прапорів багатьох держав, які тоді майоріли на Майдані, не було американського. Разом з Марком пішли в американське посольство, де дістали згоду на підняття прапора США. Виявилось, що не так-то просто було роздобути його в Києві. Але стараннями брата американський прапор долучився до інших.
Під час Революції Гідності, де був активним її учасником, Маркіян збирав артефакти і привіз їх у Нью-Йорк під час однієї зі своїх поїздок. Їх виставили в Українському домі. На виставці побувало багато американців.
Зараз ці експонати демонструються в Музеї української діаспори в Києві. Тут, напередодні роковин відкрито виставку, присвячену Маркові і п’ятиріччю Іловайських подій. Родина надала багато цікавих речей, серед яких фотографії, військовий мундир Марка.
Рідні не знали, що він воює. Дізналися, коли побачили репортаж про батальйон «Донбас», який зняв американський журналіст.
Маркіян з боями пройшов Артемівськ (Бахмут), Лисичанськ, Попасну, Первомайськ, Курахове, Мар’їнку.
Вадим Гайдін, побратим Маркіяна, розповів, що вперше побачив його в Нових Петрівцях, коли формувався батальйон. Подумав спочатку, що це американський інструктор буде їх тренувати. А виявилося, що це доброволець. Вони потрапили в одне відділення, де їх навчали фахівці з «Альфи».
Зблизились, можливо, тому, що за віком були старші від інших добровольців.
Марка всі поважали. У нього був маленький привілей — на бойовому завданні він сам обирав собі позицію. І це завжди була найнебезпечніша ділянка.
Після кожного бою він збирав (як в американському війську) так званий брифінг, де розбирав бій до подробиць, аналізував. А після брифінгу пригощав усіх цукерками. Він любив солодощі.
За словами Вадима Гайдіна у Маркіяна було принципове рішення служити солдатом. Йому пропонували стати командиром. Хоча, можливо, пропозиція була зроблена не належним чином.
Більшість бійців підрозділу, де воював Маркіян, були з Донбасу. Кожен мав свій позивний. Марко мав позивний «Франко». Про його справжнє прізвище Вадим дізнався, коли купляв квитки до Києва. Але до Києва поїхати не судилось, змінилася ситуація, і їхній підрозділ направили визволяти Іловайськ.
Вадим сказав, що Марко напередодні відчував, що щось насувається і говорив: «Хлопці, не будьте героями, просто виконуйте свою роботу». Але в останньому бою він не просто виконав свою роботу.
19 серпня вони утримували позицію, від якої залежало життя інших бійців. Над ними розірвалася граната. Осколки були смертельними. Фактично Маркіян собою прикрив Вадима, який був поруч.
Режисер Олег Ущенко знімає дві короткометражки (по 24 хвилини кожна) про Маркіяна Паславського. Каже, що Марко — людина-результат. Намагається зробити фільм таким, щоб відповідав його характеру.
Марко брав активну участь у двох Революціях. Збереглися фотографії з вулиці Інститутської, зроблені 20 лютого 2014 року під час масових розстрілів на Майдані. Знаючи траєкторію пострілу, намагався вивести людей з-під обстрілів.
Олег Ущенко розповів, що Маркіян Паславський хотів працювати в Національному банку. Для цього треба було по «українській традиції» зробити 2—3 дзвінки, «але то вже не був би Паславський».
Якщо хтось хотів посваритися з Маркіяном, то потрібно було лише розказати йому, як обійти податки. Бувало, після його допомоги в налагодженні бізнес-контактів дехто приносив йому в конверті гроші. Це викликало у нього обурення, бо ж «я з тобою угоди не підписував», тому як у такому разі сплачувати державі податки. Сплачування податків було для нього святою справою.
Вважав, що найкращий комплімент — це коли людина якісно робить свою роботу.
ВШАНУВАННЯ
Маркіян Паславський своїм ставленням до життя показував українцям, яким повинен бути громадянин. Він міг зробити для України ще багато добрих справ. Не судилося. Він долучився до когорти Небесних Героїв.
Нагороджений посмертно орденом Данила Галицького, недержавною нагородою — орденом «Народний Герой України».
Його ім’ям названа гімназія у місті Підгайці Тернопільської області. Звідти родом його рідні.
2015 року в місті Попасна Луганської області вулицю Воровського перейменовано на вулицю Марка Паславського.
2016 року у Львові відкрито реабілітаційний центр імені Марка Паславського, де лікуватимуть військовослужбовців, які втратили на війні кінцівки.
2015 року в Києві заснована благодійна організація «Благодійний фонд імені Марка Паславського». Із 2017 року фонд вручає іменні медалі іноземцям, які беруть участь у боях за Україну.
