У №133 «Дня» було надруковано матеріал Віктора Лисицького «Куди ж ведуть «Майдан» наші Сусаніни?» Можна було б пройтися по кожній цифрі, наведеній у цьому матеріалі, але обмежуся тільки заключними розділами розлогої і, на жаль, не дуже зрозумілої для пересічного українця статті. Отже, причинами негативних тенденцій в українській економіці В. Лисицький вважає таке:
1. Відсутність концепції розвитку ринкової економіки у вищих ешелонах влади.
Але якщо така концепція була у прем’єр-міністра Віктора Ющенка у 2001 році, то чому (на думку автора) відсутня тепер? Чи тоді це була програма президента Леоніда Кучми?
2. Розвал механізму прийняття рішень в економічній сфері.
Нічого й порівнювати нинішній «розвал» української економіки зі справжньою її розрухою у 1992—1999 роках, особливо у 1993 році, коли ціни зросли у 102,5 раза (не відсотка!).
3. Неадекватність судової системи, корумпованість і неефективність державного апарату.
«День» вже не один раз писав, що потрібно повернутись до прямих виборів суддів. Це не вигадка більшовиків, а давня українська традиція. А за Вищою радою юстиції можна залишити право рекомендувати кандидатури для обрання.
4. Постійне порушення прав власності (мається на увазі реприватизація) та надмірно ускладнене податкове законодавство.
Щодо останнього цілком згодний, але заперечувати перегляд результатів приватизації об’єктів, яка відбулася з порушеннями законодавства, нагадує захист позиції злодія, який забрав у мене гаманець і пропонує надалі «жити дружно».
5. Антиринковий і протекціоністський курс прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.
Протекціоністська політика щодо власної економіки аж ніяк не означає її антиринкову спрямованість. Адже де розрекламовані українські комбайни чи трактори? Чи навіть голки та коси завозитимемо з Росії?
6. Недостатня інтеграція країни у світову економіку через небажання парламенту приймати відповідні закони.
Ось проти цієї тези найбільше заперечення. Якщо 60% українського ВВП йде на експорт, а це насамперед метал та інша сировина, то якої ще «інтеграції у світову економіку» потрібно? Економіка якої ще країни так тісно прив’язана до світової?
Те, що В. Лисицький називає «популізмом» — намагання нинішньої влади хоч якось перерозподілити доходи країни на користь найбідніших верств, яких щонайменше 60%, викликає щонайменше подив.
А небачене «економічне зростання 2004 року» — результат насамперед легалізації «тіньової економіки», яка, за зізнаннями тих самих економістів, складає 50% або й більше всього обсягу ВВП. Дивно, що поважні економісти жонглюють відсотками, не даючи жодної прив’язки до абсолютних цифр зростання економіки. Адже відомо, що один відсоток 2005 року набагато вагоміший від того ж відсотка 2004-го.
Щодо зменшення обсягів будівництва на 7,7%, то мушу зауважити, що в нас вже стільки порожніх виробничих площ, що ще принаймні років з п’ять можна не вести ніякого нового промислового будівництва, а займатися тільки реконструкцією. А хто ж цим повинен займатися, як не новоявлені «хазяї» приватизованих підприємств?
А ось із двома останніми тезами В. Лисицького я цілком згодний — уряд має (і не тільки має, але й мусить!) публічно реагувати на публічну критику, від якої ось-ось лусне інтернет- простір, і вибачитися за свої помилки. Тим більше, що Президент вже подав у цьому приклад.
