Ефимцев, купец, третьего года рождения записан... от Рождества Христова. Куликов — второго...»
Кінець століття, кінець тисячоліття — мотив нині банальний. Про це тільки лінивий не говорить на кожному кроці. Архаїчна віра в магію цифр сильна, як ніколи. Не дивно: треба ж хоч у щось вірити, коли, за великим рахунком, вже й немає в що. А так — все-таки зачіпка, обгрунтування, пояснення. Наприклад, буває, нестерпно болить голова, ходиш мучишся, і раптом хтось, співчутливо покивавши, осяває прозрінням: «Так сьогодні ж магнітна буря!» І відразу дійсно (!) стає легше. Як говорив вустами одного свого персонажа Жан Кокто: «Буває, страждаєш від невизначеності, й хочеться уточнити свій біль, сказати собі: «Я захворів такого-то числа, в мене болить тут...»
Цю пораду не зайвим було б поширити на все людство. Оскільки воно (принаймні якщо судити з теленовин і власного оточення), схоже, остаточно влетіло в круте піке — в смугу катастроф, суцільних непорозумінь і загальної неадекватності. Дивуючись, м’яко кажучи, нестандартним проявам людей, учора ще цілком розважливих і розсудливих, у глибині душі відчуваєш майже забобонний страх: адже не може твій дах бути єдино стійким, коли інші — знесло! Але, з іншого боку, якщо дивуємося, засмучуємося і обурюємося, то, виходить, — живемо, все-таки!
І тут саме час пригадати ще одну вічно актуальну і тому мудру цитату (на рубежі віків сам Бог велить залучитися до вічного, мудрого і високого) — цього разу з класика, що нині творить, — Д. М. Прігова:
«Если даже нет продуктов — то чего-то есть другое.
Если ж нет чего другого,
то тогда продукты есть.
Если ж нету ничего —
ни продуктов, ни другого, —
Все равно чего-то есть:
ведь живем же, рассуждаем».
Чого і вам бажаю!
