Ми продовжуємо публікувати анкету «Дня» до четвертої річниці помаранчевої революції, заповнити яку попросили своїх читачів. Пропонуємо вашій увазі відповіді на наші запитання, що вже надійшли до редакції.
1 Цього року ми відзначаємо четверту річницю «Майдану» — феномену української «толерантності на морозі». За цей час постаті політиків, яких привела до влади помаранчева революція, значно деградували. Проте хіба непрофесіоналізм політиків закреслює всі здобутки українців? Чи розрізняєте ви ідеї, проголошені на «Майдані», й їх, можливо, не надто компетентних виконавців? Чи відчували ви різницю між цими поняттями під час подій помаранчевої революції?
2 Чи змінилася за цей час ваша оцінка подій на «Майдані» чотирирічної давності? Якщо змінилася, то як?
3 Які «рецепти» ви можете запропонувати країні, переосмислюючи попередній революційний і державотворчий досвід?
4 Часто серед завоювань «Майдану» називають свободу слова. Як ви її оцінюєте: плюси та мінуси. Чи задовольняє вас її якість?
Євген ГОЛОВАХА, заступник директора й завідувач відділу історії, теорії та методології соціології Інституту соціології національної академії наук України, доктор філософських наук, головний редактор журналу «Соціологія: теорія, методи, маркетинг»:
1. Те, що проголошувалося в дні помаранчевої революції, було не ідеями, а лозунгами. А відділити лозунги від тих, хто їх проголошував, навряд чи можливо. Це взагалі різні жанри — проголошувати лозунги на «майданах» і компетентно керувати країною. Про це я писав у газеті «День» у перші постреволюційні місяці.
2. Змінилася в кращій бік. Чотири роки тому я не був упевнений, що зміна влади пройде без агресивної конфронтації, кровопролиття й подальшої автократії. Завдяки «Майдану» Україна здобула дуже цінний досвід мирного вирішення потенційно дуже небезпечної політичної кризи.
3. Вибирати тих політиків, які найменше претендують на роль «рятівника нації».
4. Я не бачу істотних відмінностей між свободами слова до і після «Майдану». Як не було в Україні серйозних журналістських розслідувань, так і немає. Корумповані політики не бояться журналістів — жодної шкоди «цепні пси демократії» їм не завдали. Ми маємо компетентних журналістів, маємо серйозні газети й журнали, але ЗМІ загалом поки що не можуть стати «четвертою владою», яка не дозволяє трьом першим безкарно зловживати своїм «службовим становищем».
Юрий КИЛИМНИК, кандидат філософських наук, Київ:
1. Як можна не розрізняти ідеї, що були проголошені на «Майдані», й їх не надто компетентних виконавців? Знаєте, ми обираємо самі свої радощі і біди заздалегідь, а відчуваємо це значно пізніше. Це по-перше. По-друге, що таке історія людства, як не довжелезна розповідь про нездійсненні помисли та надії, які не збулись? Так що давайте будемо в оцінках стриманими.
Підтримую редакцію «Дня», яка у №210 від 19 листопада відзначала: «Хоч як би там було, «Майдан» дав українському суспільству основне — цінності, які не повинна дискредитувати жодна політична ницість». Попри все, що сказано за ці чотири роки негативного про «Майдан», я стверджую, що Україна саме завдяки йому відразу стала знаною всьому світові. Як на мене, чимало пліток про «Майдан» народилися як від елементарних заздрощів, так і від істини, згвалтованої брехнею.
2. Моя оцінка подій на «Майдані» як унікального в світі явища — феномену української «толерантності на морозі» — не змінилася. А от довіру до себе тодішній лідер помаранчевої революції втратив не у мене одного. А втім, нічого тут дивного не має. Згадаймо, ще українська письменниця Ірина Вільде свого часу стверджувала: «Авторитет, побудований швидкісним методом, може бути блискучим, але не довготривалим». Що не кажіть, а треба вміти ставити на своє місце тих, хто претендують на великий вплив, не маючи на це жодних здібностей.
3. Мій рецепт-заклик ось який: «Не будьте байдужими до того, що відбувається в Україні». Що більше в народі байдужих «я», то трагічніша доля народу. Ми маємо завжди пам’ятати застереження Данте Аліг’єрі: «Найрозпеченіші кути у пеклі приготовлені для тих, хто у часи глобальних моральних переломів зберігав нейтралітет». Небайдужість — основа всіх чеснот, пам’ятаймо про це.
4. Якість свободи слова мене ніяк не задовольняє. І передусім через те, що вона майже не впливає сьогодні на відповідальність можновладців, політиків, народних депутатів. Звідси й всезростаюча недовіра до них з боку населення. Політик, якому не вірять, не може бути достойним, хіба не так?
Валентин БОНДАРЕНКО, викладач Київського технікуму залізничного транспорту:
1, 2. Події на Майдані чотирирічної давнини показали дві майже протилежні речі. З одного боку — те, що народ розуміє, що влада його дурить, і готовий виступити проти цього. А з другого боку — що при «вмілому маневруванні» влада здатна цього не допустити. Адже помаранчева революція повністю укладається у рамки виникнення і здійснення подій за «теорією катастроф», що розуміється не як певний непрогнозований негативний результат, а як математичний термін, що відповідає скачкоподібному переходу системи у новий режим функціонування. При цьому виникає взаємодія незначних факторів, які підсилюють один одного. В даному випадку це і спротив народу тій брехні, що виявилась при голосуванні, і підтримка частини владних структур прояву «народного гніву», і зайнятість іншої частини влади організацією «каруселі», штабів «Майдану», в результаті чого не були прийняті «своєчасні заходи».
Не треба шукати наслідків «Майдану» у суттєвому покращенні життя звичайного працівника, головний чинник у розумінні й відчутті сили народу, його згуртованості та можливостях. Хоча на питання, чи можливий «Майдан» сьогодні, відповідь невтішна: ТАКИЙ «Майдан» неможливий. І перш за все тому, що владі він не потрібний і вона теж чомусь навчилась, а саме — передбачати і відвертати такі події. А тому нарікання деяких політологів на те, що народ неактивний, не підіймається на захист своїх прав і тому подібне, не мають під собою твердого грунту, адже відсутні інші чинники для прояву катастрофічних змін. Цілком можливо, що криза, яка охоплює і Україну, породить додаткові чинники, і «система перейде у новий режим функціонування». Але це вже окрема розмова.
Для мене особисто «Майдан» мав особливе значення. Навесні 2004 р. група студентів, де я був керівником, отримала дипломи спеціалістів, і їхні зв’язки з навчальним закладом, здавалося б, обірвались. Але під час помаранчевих подій час від часу вони приходили до мене, ділились своїми враженнями, були у захваті від атмосфери «Майдану». Отже, моя праця як вихователя не була марною, а найдорожчим був прояв довіри, з якою звертались юні громадяни України. Я не хотів розчаровувати юнь своїм життєвим скепсісом, навпаки, старався обережно настроїти на те, що очікування ніколи повністю не збуваються, але головне в іншому. Цього року дехто знову прийшов. І мені приємно, що практично всі знайшли своє місце, мають сім’ї, навіть прийшли з кількамісячними дітьми. Вони по-іншому, ніж старше покоління, сприймають життя, вони відкритіші, сміливіші, активніші — і в цьому продовжується «Майдан».
3. Поки немає стійкого зворотного зв’язку між громадянами і владою, «Майдан» буде необхідний, але сьогодні, як я вже сказав, такий «Майдан» неможливий. Необхідні інші рішення. Наприклад, заява народу (можливо, через збір підписів), що ніхто не піде на вибори, поки не буде обговорений і прийнятий, можливо, через референдум, новий закон про вибори народних депутатів. Поки що це обмежується розмовами і обіцянками політиків. Якщо народ у своїй більшості не піде працювати у виборчі комісії і висловить недовіру виборам за діючою системою, це примусить владу з народом рахуватися.
4. Щодо свободи слова. Здається, що це питання більш-менш налагоджене. Різні ток-шоу на ТБ, програми радіо немов би про це свідчать. Але найчастіше всі вони перетворюються на пустопорожню балаканину тих же самих депутатів, взаємні звинувачення та чвари. С. Шустер називає свою програму найвільнішою, але і в ній народ виступає як пасивний спостерігач і кнопкодав «так — ні». Час виступу народу ведучі обмежують, вимагають «задавати питання», а високопосадовці так відповідають на ці питання, що їм треба увімкнути голос відомої діячки: «Ви брешете, брешете, брешете...» А найголовнішим є те, що навіть висловлена народом правда сприймається «діячами» як тимчасова прикрість, що супроводжує посаду, а не як фактор прийняття рішень і роботи.
«Майдан» необхідний! Готуємось!
Сергій ГЛУЩЕНКО,Запоріжжя:
1. Авантюризм Ю. Тимошенко й безхребетність В. Ющенка були видні ще на «Майдані». Голосував не за них, а проти режиму Кучми—Медведчука! Президент — Янукович, зек на чолі Держави, — це позорище перед світовою спільнотою. Тому на безриб’ї і рак — риба.
2. Ні чотири роки тому, ні сьогодні немає ні партії, ні лідера політ/глота, який може вирвати народ України з трясовини й повести за собою.
3. Зміна законодавства, насамперед, виборчого. Вибори за змішаною системою за відкритими виборчими списками партій. А таким політикам, як Гриценко і Яценюк, потрібно об’єднуватися — народ підтримає їх.
4. Задовольняє якість газет «День» та «Дзеркало тижня». Всі інші видання й канали ТБ відображають й виражають інтереси фінансових олігархів і кланів. Усе частіше «свобода» стає вседозволеністю, розпустою, хамством.
Я. МАЙСЬКИЙ, пенсіонер, Київ:
1. Непрофесіоналізм політиків виявився нездатний перекреслити всі досягнення українців, хоч істотно загальмував процес впровадження ідей «Майдану».
Безумовно, розрізнюю. Президент, який повинен був очолити реалізацію ідей «Майдану», як виявилося, не мав інтелектуального й етичного потенціалу, необхідного лідерові демократичної держави й, мало того, лишаючись продовжувачем авторитарного курсу свого криміналізованого попередника Л. Кучми, придушував діяльність істинних прибічників демократії.
Дуже шкода, проте тоді я не відчув різниці між ідеями, проголошеними на Майдані, та потенційними лідерськими можливостями В. Ющенка.
2. Моя оцінка подій на Майдані за цей час не змінилася.
3. Потрібно реформувати виборчу систему. Якщо місця у партійних списках більше не будуть предметом купівлі, тоді можна розраховувати на те, що до ВР прийдуть нові обличчя, і це дасть можливість провести, насамперед, давно назрілі реформи судової системи, що є, як відомо, правовою основою цивілізованої держави.
4. У результаті «Майдану» ЗМІ, безумовно, вийшли з-під цензурного тиску влади. Це, звісно, велике досягнення. Втім, сьогодні їхні редакційні склади перейшли в жорстку залежність від приватних власників. І якщо у пресі все ж існує ціла низка незалежних видань, то телеканали перебувають під неослабним тиском власників. Що до телепрограм, то говорити про їхню якість просто незручно. Волаючим прикладом стала нещодавня демонстрація відеоролика під інтригуючою назвою «Людина, яку ми не знаємо», замовленого до ювілею Кучми, напевно, деякими вдячними йому власниками великих активів. На жаль, Президент так і не зважився на створення конкурентноздатного громадського каналу телебачення. А це був би ковток свіжого повітря на телебаченні.
Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, Ірпінь:
1. Між ідеями й виконавцями завжди є різниця. Та біда не лише в некомпетентності певних осіб. На жаль, до ідеї завжди примазуються негідні люди. Своєю корисливою поведінкою вони здатні дискредитувати найвеличнішу ідею.
2. Кардинальних змін немає. Але тверезіше дивлюсь на керівних революціонерів. Особливо, низової ланки.
3. Необхідно, щоб енергія народних мас трансформувалася в діяльність масових громадських організацій, які б забезпечили утвердження демократичного суспільства і унеможливили повернення до старого. Чи зможе й чи захоче провести такий процес владна верхівка?
4. Становище із свободою слова поліпшилось. Але багатьох можновладців, особливо низової ланки, це не влаштовує. Тут теж треба боротися.
