Народний майстер Сергій Сакало з Дніпропетровська, скільки пам’ятає себе, любить різьбити. «Почалося все в глибокому дитинстві, коли мені було років сім, — розповідає він. — Я захоплювався різними фігурками, ліпив із глини, пластиліну. І як почалося тоді, так і не полишає мене й досі». Дитинство його минало на Полтавщині. Ще відтоді хлопця найбільше приваблювала козацька тематика. Сергій знає, що його предки були козаки і по батьківській, і по материнській лінії. «Тому воно з мене і йде...» Рушниці, шаблі — усе це засвоїв ще в дитинстві. Проте остаточне оформлення відбулося в більш зрілому віці. Коли ж розпочався отой етап? Сергій переконаний: із настанням нашої незалежності. «Ось цього козака з пістолем, — показує фігурку майстер, — я зробив 1991 року, більш як двадцять літ тому, тож він особливо дорогий мені. Я був дуже гордий за Україну, її незалежність дала поштовх нинішньому етапові моєї творчості. І це мене надихає на подальшу роботу».
Інша вагома частина доробку митця — звернення до яскравих надбань світового мистецтва. Приміром, його привабила робота відомого італійського скульптора, ювеліра й письменника Бенвенуто Челліні (1500 — 1571), автора рельєфів і знаної скульптури «Персей» — представника маньєризму. Серед віртуозно виконаних ним ювелірних виробів до енциклопедій потрапила «Солонка французького короля Франциска І», над якою майстер працював чотири роки (1539 — 1543). Ця солонка вважається неперевершеним зразком ювелірного мистецтва доби Відродження. На ній викарбувані двоє античних божеств: Нептун і Гея, що символізує союз землі й води. Ще в 15 років Сергій загорівся зухвалою ідеєю зробити таку ж солонку, тож через два десятки років він повторив її сам. Але наш Лівша ще й технічно ускладнив своє завдання — його витвір був утричі зменшений порівняно з оригіналом. Така робота забрала рік життя. Які матеріали? Здебільшого грушеве дерево, заготовлене двадцять років тому ще на Полтавщині. Тож запасів вистачає. Дерево мало бути певного віку: цій груші сорок років, вона росла в садку, який стали викорчовувати. А майстер дав дереву нове життя.
Цікаво, що майстер у жодному навчальному закладі нічого подібного не навчався. Він повністю самоук. Справжнім навчанням, на його переконання, є самоосвіта. Замолоду він навчався в сільгоспінституті, який привабив його робототехнікою. Але у двадцять років він зрозумів, що облишить це. На той час рівень технологій був такий невисокий, що зробити таких роботів, про які мріялося юнакові, було годі.
Отже, Сергій подався в мистецтво, в ту вабливу каторгу, яка полонить уяву творчої людини. Робота — останній притулок тих, хто більше нічого не вміє, пожартував майстер парадокса Оскар Уайльд. Сергій веде лік свого стажу... із семи років. Виходить сорок три. (На Покрову минулого року йому виповнилося 50.) Ось тільки невблаганне пенсійне управління навряд чи вдасться переконати в цьому. Дитячих його робіт не збереглося. Але береже інший талісман — викрутку, яку заточив на камінці і радо став з її допомогою обточувати дерево.
Чи повторюється він? Творить за принципом: раз, та гаразд. Якщо ж роботу продано, то відчуває порожнечу, йому хочеться створити таку саму для власної колекції. І згодом він обов’язково відновлює аналогічну — для себе. Зрештою, це, мабуть, право майстра. Усі роботи дорогі авторові, мов діти. А однакові мініатюри у нього все одно не виходять.
Остання робота запорізької тематики: козак — символ Дніпропетровська. У нього виймаються і шабля, і рушниця, і пістоль. І без зброї це — звичайнісінький селянин, який запитує: «А чом я досі не козак?». Досить йому знов озброїтися, як він стає козаком. Якщо перевернути фігурку, то під нею можна побачити козацьку печатку. Отже, ця постать дуже мобільна: селянин швидко перетворюється на козака і навпаки. Свого козака Сергій наділяє рисами славетного кошового отамана Івана Сірка, який спочиває в нашій подніпровській землі. Кілька років тому за цю роботу її автора запрошували до Геральдичної служби України.
Митця приваблюють різні творчі шукання. Скажімо, замислений Схід. Колись Сергієві потрапила на очі ермітажна японська робота — нецке, виготовлена з кістки. Але в дереві вона виглядає зовсім по-іншому. Можливо, наша груша і доторк рук нашого митця навіть українізують її. А в його доробку є ще твір-алегорія кохання, відданості і дружби. Запряжені в колісницю дві собачки (відданість і дружба) прямують до щасливого життя. Усі фігурки можна легко вийняти з композиції, демонтувати. Це за мотивами твору XVIII століття. А ось китайський дракон, який може символізувати нинішнє мирне підкорення китайцями світу своїми роботами й виробами. Ось алегоричні фігури наук — людина тримає в руках циркуль і небесну сферу, вимірює відстань між зірками.
Над чим нині працює автор? Над зображенням Тараса Шевченка, яке виявилося б несхожим на відомі зображення. А ще працює над статуєю Свободи, яку йому замовило американське посольство в Києві. Та ще виношує кілька творчих планів, про які вважає передчасним розповідати. Нехай це буде несподіванкою. Насамперед для нього самого.
В Україні, як вважає митець, зовсім небагато людей займається мініатюрою по дереву. Бо треба мати особливу вдачу для цього. Ставити собі по-справжньому складні завдання і поступово досягати успіху в їх виконанні. Такі твори похапцем, за одну ніч неможливо зробити, тож і з собою та власними лінощами так само треба боротися. До слова, це споріднює його захоплення зі східними бойовими мистецтвами. У дитинстві він віддав данину цим мистецтвам та обізнаний щодо них.
