Але він турбується...
«...У свої тридцять я не здійснив нічого такого, щоб бути поміченим людьми, щоб про мене говорили як про людину, а не як про покидька суспільства, щоб я міг залишити про себе добрий спогад.
Адже багато хто вважає, що людина, яка перебуває в місцях позбавлення волі, тобто «зек» — уже пропаща. Але ж ніхто з них не замислюється, що основна маса тих, хто перебуває тут, — хлопчаки, котрі просто оступилися.
...Це дуже жорстока школа, і краще пройти б її заочно, але це не всім вдається. У цій системі людина перетворюється на потенційного дармоїда, чому дуже часто, вийшовши на волю, знову повертається назад за грати. Люди відвикають від нормального повсякденного життя, воно їм видається диким, непостійним — з усіма своїми проблемами. І лише небагато з них, дуже небагато хто знаходить у собі сили залишитися самим собою, зберегти людяність. Але навіть у таких людей в душі зароджується страх, страх перед майбутніми труднощами, з якими вони безперечно зустрічаються на волі.
...Багато хто просто опускає руки, покладаючись на долю-лиходійку. Дехто намагається знайти друзів через клуби знайомств із газет. У багатьох газетах існують цілі відділи, що займаються такими проблемами. І хоча це не всім вдається, все одно у кожного жевріє надія. І моє серце забило тривогу.
У мене немає нікого в цьому житті, хто зрозуміє мене, хто підтримає у важку хвилину. Життя, до якого я готуюся, сповнене загадок. Тільки мені чомусь не хотілося б користуватися загальним шаблоном. Тому я вирішив написати саме до вашої редакції, може, це справді сама доля підштовхує мене на цей крок».
Редакція «Дня» має адресу Івана Щербака. І хоча, звісно, ми не служба знайомств, однак ми виконуємо його прохання. Сподіваючись, що знайдуться ті, хто відчує в собі душевні сили розділити долю Івана. Адже, як сказав Олександр Грін у «Червоних вітрилах», якщо душа людини прагне дива, зроби їй це диво, якщо тобі це до снаги. Нова душа буде в неї, і нова — в тебе.
