Михайло ІМБЕРОВСЬКИЙ, голова бюджетної депутатської комісії Волинської обласної ради:
— Протягом останніх тижнів соцмережі переповнені фото із селфі в ріпакових полях. Фото-краєвиди виходять не погані, але за такою діяльністю людини стоять дуже серйозні наслідки, земля виснажується, а її родючість падає, безконтрольний обробіток пестицидами й отрутохімікатами вбиває все живе навколо і ми не виняток! Першими реагують бджоли. Ейнштейн колись сказав, що після того, як загине остання бджола, людству залишиться не більше чотирьох років. А у нас зараз популяція бджіл зменшується катастрофічно. Я багато їздив по Європі, але жодного разу не бачив стільки ріпаку, а може, й взагалі не бачив. Сьогодні у ФБ хтось запитав: а чи бачили ви горобців? І я зловив себе на думці, що давно не бачив...
Потихеньку перетворюємось на країну рабів, а найродючіші у світі землі перетворюємо на хімічне звалище! Тому природньо, що і людина звалює туди, де їй краще... А колись нас було 80 мільйонів, потім 52 мільйони, пам’ятаєте?..
Василь КАМIНСЬКИЙ, директор школи села Галина Воля Старовижівського району:
— Особливою радістю для села стало те, що ми у школі зуміли і карантинних вимог дотриматися, і не зіпсувати дітям свято останнього дзвоника. Вручення свідоцтв про закінчення школи своїм десяти випускникам ми організували... на природі. Ще торік ми у шкільному парку почали облаштовувати так звану Школу під кленами. Зробили накриття, ставимо тенісний стіл, якщо проводимо там які розваги. А загалом, то цей куточок призначений для проведення уроків на природі. Вже ми почали виставляти лавки і виготовимо величезний круглий стіл, аби уроки чи інші заходи проводити за ним. Це полегшує спілкування краще, ніж у класі.
Для вручення свідоцтв виставили стільчики для учнів на відповідній дистанції. Постаралися розказати про кожну дитину, про її зростання і здобутки за роки навчання у школі. Діти були одягнуті у святкове, вони раділи, сміялися, ми навіть загальну фотографію зробили з дотриманням карантинних вимог, у масках. Але ж діти матимуть цей останній шкільний знімок... Я вважаю, що діти не повинні страждати так, як дорослі, через ці карантини, обмеження. Можна дотриматися усіх вимог і водночас зробити свято. Торік ми зробили у школі креативний ремонт одного з класів. Гроші давали в спілку: райвідділ освіти, школа, батьки, я знайшов і спонсорів. Робили все своїми силами. Ремонт у школі зробили на «домашній» зразок, аби діти почували себе як удома. Оригінальні полиці для книжок у формі колодязя, а шафа для течок — це «вхід у двір». До цих майструвань підібрали цікавий малюнок із зеленню, небом та лелеками. Дітям подобається вчитися в оновленому класі, який після ремонту став ще більш затишним та красивим.
Віктор ГРИСЮК, організатор джаз-фестивалів (Луцьк):
— Останнім часом згадую фразу Шекспіра «Ми знаємо, хто ми є, але не знаємо, ким ми можемо бути», і знову утверджуюся у думці, що без культури нам — ніяк! Звісно, ми б хотіли сьогодні мати можливість не лише виживати малому та середньому бізнесу, поки олігархи отримують чергову дотацію чи підвищення тарифів, або правильний тендер... Звісно, що було б значно краще, якби на четвертому місяці карантину наші медики насправді отримували б фінансовий захист, а лікарні були б готові, поки родичі міністрів допилюють 80 мільярдів, виділені на боротьбу з вірусом... Звісно, що було б взагалі чудово, якби на шостому році війни наших героїв не робили б ворогами у своїй країні, а справжніх патріотів не судили б, одночасно кум Путіна не скуповував би всі українські медіа...
Але ж нам у більшості покричати один на одного простіше, вимахуючи партійними прапорами і ділячи один одного на «хто за кого голосував рік тому»... І коли я роками казав, що культура — це основа держави, мені зазвичай казали: головне не культура, а прізвище президента... От і маємо поки те, що маємо. Хоча я вірю у свій народ. Нас не зламали, щоправда, давайте менше ділення, а більше об’єднання. Наша сила у єднанні. Ніхто без нас тут нам порядок не зробить.
Андрій ЛИНДЮК, начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту Маневицької райдержадміністрації:
— На жаль, писатиму про те, що мене засмутило. І тут не буду оригінальним, адже хочу згадати про коронавірус, про який вже хотілося б пошвидше забути, але ні телебачення, ні приватні розмови, ні інтернет не дають цього зробити. Зазвичай, коли у когось або в якійсь сім ї є чи то проблема, чи біда, то люди об’єднуються, стають добрішими, проявляють турботу. Проте цей «вірус», не розумію чому, зробив усіх злішими. Проявились найгірші риси характеру людей. Часто спостерігали, що коли в якомусь селі чи у чиїйсь сім’ї виявляють хворих на коронавірус, чи навіть підозру на хворобу, то ми сьогодні не бачимо співчуття і бажання підтримки, а навпаки... Ось це мені не зрозуміло. Чому саме така реакція у більшості суспільства? Невже ми дійсно стали такими байдужими до чужих проблем? Дуже хотілося б вірити, що це загальний «психоз» тимчасовий і в ближчому часі він пройде. А ми, українці, й надалі будемо добрими, щирими, співчутливими, готовими допомогти ближньому в біді.
