Складається цікава ситуація. Нинішнє протистояння у Верховній Раді — це не протистояння «вчорашніх» і «нинішніх». І перші, і другі хочуть взяти реванш над нами — народом. І до того ж нашими руками, руками того ж таки «помаранчевого» та «синьо-білого» люду. Заяви про поділ України на Схід і Захід — це видумки політтехнологів. Україна дійсно поділена, але... Одна знаходиться між київськими вулицями Грушевського, Банковою та Інститутською. Тут зосереджено 90% капіталу і 0,0000001 населення України. Друга знаходиться поза межами цих вулиць, де зосереджено 10% капіталу на майже 47 мільйонне населення.
Проте сьогодні забити «баки» народу важко. Він не вірить у правдивість слів депутатів. Ні помаранчевим, ні біло-синім, ні білим з серцем, ні рожевим, ні пурпурним. Він втомився... Оті наметики на Майдані, перед Верховною Радою, вибачайте, не народ, то наймані працівники... Народ поки що вичікує. Можливо, Господь надоумить Безсмертного, Януковича. Тимошенко... Про рожево-пурпурних мову не веду. Та дасть мужності і волі Президенту поставити крапку в цій неприглядній історії.
Козацтво виступає за потужну, незалежну, заможну, демократичну Україну. Маємо для цього красномовний взірець — традиції козацького самоврядування. Сьогодні це, можливо, звучить дивно, але ми прийдемо до гетьманату. Те, що ми маємо нині, — це не влада і не демократія. Справжня демократія — це воля народу, а не політичних клубів та клубиків, кожен з яких тягне ковдру на себе.
З першого січня вступила у дію «політична» реформа, яка звела нанівець тонюсінькі паростки демократії. «Видатні борці» за народовладдя і демократію, товариші О. Мороз, П. Симоненко та інші, у важкий для демократичних сил час, «протягнули» так звану політичну реформу. Чому так звану? Бо, по-перше, в Україні політична реформа відбулася в 1991 році, коли ми на референдумі чітко заявили — вільній соборній Україні бути, змінили суспільно-політичний лад, стали на рейки ринкової економіки тощо. По-друге, «політична реформа» прийнята з грубим порушенням Конституції. Нахабно і підступно. Конституційний Суд давно повинен був відмінити її. Повинен, але... Наші «народні» обранці, а після 1 січня 2006 року вони вже партійні обранці, ніяк не бажали призначити своїх представників до того Конституційного Суду. Чому? Доки він не в повному складі, його рішення не мають юридичної сили. Демократія в Україні «наказала довго жити», в Україні стався «соціалістично- олігархічний» переворот. Лише після парламентських та місцевих виборів за «пропорційкою» народ усвідомив — він нікому не потрібен. Як нова революція буде називатися — не знаю. Але то вже буде справжня. Початок, як кажуть, справа важка. Та початок зроблено — народ відчув свою силу, повірив у себе — і більше не дасть ввести себе в оману!
Ми повинні бути насторожі. Не дати перетворити всенародно обраного Президента на іграшку в руках парламенту. Які вибори за партійними списками? Блок «Наша Україна», блок Литвина, блок Юлі Тимошенко... Партія регіонів — це теж блок. І знову в парламенті представники не менше ніж 50 партійних клубів. До чого тут вибори за партійними списками? Фікція, омана народу! Чи думали перед тим, як опустити бюлетень у виборчу урну? Сумніваюся. Парламент 2006 року — гробівник демократії в Україні.
Як на мене, то ми повинні повернутися до наших історичних витоків. Українське козацтво як потужна громадська організація не займається пустопорожніми розмовами, нікому нічого не обіцяє, а робить свою справу — займається національно- патріотичним вихованням, створює дитячо-юнацькі організації, проводить просвітницьку роботу, організовує літнє таборування козачат, допомагає створювати підприємства, робочі місця, проводить змагання, організовує вишкіл козацьких формувань, організовує кінноспортивні школи, спортивні клуби тощо. А що роблять в цей час так звані партії? Галасують про відданість народу. Але лише перед черговими виборами! Між цими подіями у них «мертвий сезон». Вибачте, це для нас він мертвий, а для них «живий» та ще й який. В поті лиця «трудяться», щоб «збити» таку-сяку копійчину для себе, для своєї родини. Україна їм потрібна, тільки ми їм ні до чого.
Козацтво діє, дивиться у день завтрашній. І своєю роботою доводить, що воно є тією силою, яка здатна взяти усю повноту влади в Україні і дати лад цій країні. Ми теоретично не брали участь у нинішніх виборчих перегонах. Практично ж, не тільки брали, але й впливали на їх результати через делегування членів козацьких товариств у ради всіх рівнів. Наше представництво невелике, зате потужне. Наші ініціативи будуть чіткими, реалістичними і доведені до логічного завершення. Наступні вибори козаки проведуть під гаслом: «Геть президентство, давай гетьманство!» Гетьман уособлює в собі всю виконавчу владу, повноваження якої врівноважуються законодавчою владою (козацька Рада), до якої обиратимуться представники від усіх областей (козацьких округів, а не від партій) в однаковій кількості. Дорадчим органом при гетьмані буде Рада Поважних козаків (теж обрана від козацьких округів — одна область один представник). Народ буде обирати «не кота в мішку», а персоналії, які будуть перед народом відповідальні. Така система буде діяти і на місцевому рівні. Це буде справжня демократія.
У Конституцію будуть введені положення, що ніяких депутатських недоторканостей не буде, у гетьмана — теж. Буде чітко виписане положення про зняття гетьмана (обираємо на п’ять років, а підтвердження повноважень щорічним референдумом), відповідно і представників законодавчого органу (персонально). Повинна бути відповідальність посадової особи за свої дії чи за бездіяльність. А оцю недолугу «політреформу» необхідно відмінити як таку, що суперечить Конституції і урізає права народу на владу.
Взагалі, кожна людина повинна займатися своєю справою: банкір керувати банком, бізнесмен займатися бізнесом тощо. Політикою повинні займатися тільки ті, у кого є на це моральне право і ті, кому довірить народ персонально, а не «навпомацки».
Коли говорять про відділення бізнесу від влади — це для пацієнтів психлікарні, бо це категорія моральна, а не юридична. А з мораллю у наших чільників, що «зверху», що «знизу» — не дуже складається. Повна безконтрольність і безвідповідальність. Парламентарій не повинен відбувати «довічний» строк у стінах Верховної Ради. Один, в окремих випадках — два. Натискати на кнопку — і ведмедя навчити можна. Законодавча влада тому і називається законодавчою, що розробляє закони, а не лише приймає. А розробляти, на превеликий жаль, нема кому. Та й щоб приймати їх, потрібно мати розум. А то приймуть закон, а потім роками вносять до нього зміни. Деякі вже по сотні три поправок мають. Щоб ви жили по тих законах, що самі наприймали!
Є страшні хвороби: СНІД, алкоголізм, наркоманія, тепер додалась ще одна — український парламентаризм. Народ добре знає, як цю недугу лікувати — не обирати. Вони це відчували. Вони ж не дурні, тому й цю «пропорційну» проштовхнули, користуючись нагодою. А що їм залишалось робити? Ніхто вже не обирав їх на мажоритарних округах. Знов нас обвели навколо пальця. Пора з цим кінчати! Як? Так вам все і скажи! А свого гетьмана ми вам на поталу не дамо.
